Приїхали якось до мене в гості родичі. Зупинилися в мене, погуляли Києвом, погостювали декілька днів та час, як кажуть, і честь знати. Квитки на поїзд були куплені заздалегідь, турбуватися не треба.

З ранку сіли за стіл, “поснідали – проводили”, по келиху на доріжку випили, як годиться і поїхали на залізничний вокзал проводжати дорогих гостей. А поїзд виявляється запізнюється годин на п’ять.

Ну, вони речі здали в камеру схову — а самі назад додому за стіл продовжувати проводжати. Ну і чогось так “захопилися”, що ми зрозуміли, що вже спізнюємось на потяг, що спізнюється.

Швидко в таксі та на вокзал. У момент під’їзду до вокзалу чують — оголошується їхній поїзд і щось про перон. Але ж треба ще речі з камери схову забрати. Бігом у камеру за речами, ще швидше з речами на перон, а потяг вже рухається.

І ось ми підходимо до самої кульмінації драматичних подій. Глава сім’ї біжить першим з двома валізами в руках. Повз нього повільно пропливає один із вагонів з відкритим тамбуром і провідником, що стоїть у дверях, з жовтим прапорцем у руці.

Глава сім’ї кричить: «Нагинайся! Нагинайся!!!» — і жбурляє першу валізу в провідника. Той нічого не зрозумів, але молодий організм швидко зорієнтувався і пригнувся — валіза просвистіла над його головою і зникла у тамбурі.

Глава сім’ї перехоплює в праву руку іншу валізу, і знову кричить: «Нагинайся!». Провідник вже вчений, йому двічі повторювати не треба і друга валіза ховається в нетрях старого тамбуру.

Глава сім’ї обертається, хапає в оберемок дружину, що не відстає від нього (хоч і на підборах), неймовірним зусиллям вштовхує її у вагон, сам ввалюється слідом і розпластується без сил…. поверх дружини, провідника і валіз…

У цей момент потяг зупиняється, і голос у репродукторі каже: «Поїзд номер* прибув на першу колію. Вихід до поїзда через перон номер *».

Потім ми так всі сміялись і навіть провідник, який спочатку взагалі не зрозумів, що відбувається. Але на поїзд таки встигли!

КІНЕЦЬ.