Після розлучення з колишнім чоловіком, син став замкнутим, і коли я починала розмову про проблеми у школі, намагався одразу піти до своєї кімнати. Спочатку я сподівалася, що чоловік спілкуватиметься з сином, як обіцяв, але він зник із нашого життя назавжди.

А Антон став прогулювати уроки, міг цілий день просидіти за комп’ютером та не розмовляти зі мною. На мої зауваження почав грубіянити.

Я намагалася поговорити з ним, контролювати, але часу на виховання було мало, мені довелося влаштуватися ще на одну роботу, щоб забезпечити сину гідне існування. Він не звертав уваги ні на мої прохання, ні на сльози і ця його байдужість стала нестерпною.

Син вважав мене винною, але що я могла зробити, коли чоловік якось прийшовши з роботи, сказав, що йде до іншої. Було боляче від його зради, але я думала, що хоч із сином він підтримуватиме стосунки.

Сама ж я не справлялася, і не знала, де шукати допомоги. Дідуся у нас не було, мого батька не стало задовго до появи Антона. Після чергового виклику до школи вчителька мені сказала, що у них відкрили секцію дзюдо, і порадила записати до неї сина.

Я вирішила поговорити з сином, і він напрочуд легко погодився. Допоможе це чи ні, але хоч я знатиму, що він не хитається вулицею з поганою компанією.

Тренер мені відразу сподобався, а син спочатку був не дуже задоволений, адже там була дисципліна, і доводилося займатися, а він звик гуляти чи сидіти за комп’ютером. Якось, бачачи, що він не збирається на тренування, я ніби між іншим сказала: «Якщо тобі важко, то кидай поки я не заплатила за наступний місяць».

Він мовчки почав збиратися і після цієї розмови більше не пропускав занять. Сина ніби підмінили, став вивчати уроки, не пропускав школу, з тренування приходив і цілий вечір ділився зі мною враженнями.

Іноді допомагав мені з прибиранням, бачачи, що я не встигаю. Виявляється, тренер сказав, що з поганими оцінками не допускатиме до тренувань, а син уже звик займатися.

Я не могла повірити, що стороння людина може так вплинути на мого сина, і дуже вдячна за це.

КІНЕЦЬ.