У мене в житті все було добре, поки був чоловік, а як його не стало, так все посипалося просто, а рідна донька мене з дому виганяє. Не думала я, що доживу до такого, я ж свою Наталю народила в доволі пізньому віці, бо сподівалася, що біля неї в старості голову прихилю. Хіба я думала, що донька моя виросте такою егоїстичною?

З Павлом своїм я прожила чудове життя, я за ним була як за кам’яною стіною. В обох у нас це був другий шлюб. Зустрілися ми в пізньому віці, мені було 36, Павлу 40. На той час ми були обоє одружені. Але настільки закохалися одне в одного, що вирішили кинути свої родини заради спільного щастя.

Мій перший чоловік мені цього не пробачив, він забрав нашого 16-річного сина, і поїхав з ним в інший регіон. Син мене теж не підтримав, і не захотів зі мною спілкуватися.

У Павла з першою дружиною дітей не було. Він був доволі забезпеченим, тому збудував для нас невеликий будинок, в якому ми і стали жити. Павло майже відразу став просити мене, щоб я народила йому дитину, він дуже мріяв про донечку.

Я трохи вагалася, адже мені було 37 років, та все ж, вирішила, що дитина тільки скріпить наш союз, та й буде кому нам в старості склянку води подати. З грошима тоді у нас проблем не було, то ж я народила дівчинку.

Павло мій так тішився донечкою, що нічого їй не шкодував. Тоді і одяг, і іграшки можна було дістати лише по великому блату, а мій чоловік для доньки приносив наймодніше і найдорожче. І про освіту для неї чоловік подбав, Наталя наша в медичний поступила, хоча на той час це було теж дуже важко.

Та навчання Наталя закинула, бо вже на другому курсі почала зустрічатися з хлопцем, і сказала, що заміж за нього виходить. Як ми лише тоді її не вмовляли, але нічого не допомагало. В підсумку – донька кинула університет і поїхала з нареченим в іншу область, звідки він був родом. Нас з чоловіком вони навіть не покликали на весілля, хоча весілля як такого не було, вони просто розписалися.

Мій чоловік тоді ледве це пережив, навіть в лікарню потрапив. Він не міг зрозуміти, чому донька так несправедливо з нами повелася. Відколи вона вийшла заміж, вона перестала нам навіть телефонувати.

Минуло багато років. Мій чоловік пішов у засвіти ще 10 років тому, відтоді я живу одна. Донька навіть у свята до мене не приїжджала. А нещодавно Наталя з’явилася. Вона розлучилася з своїм чоловіком, бо вже має іншого. Чоловік забрав від неї дітей, а її вигнав з дому.

Наталка не придумала нічого кращого, як приїхати до мене, і не сама, а з своїм теперішнім чоловіком, який років на 10 молодший за неї. Вони спочатку попросилися пожити у мене кілька місяців, поки щось не придумають.

Та потім у них плани змінилися, Наталя мені заявила, що вона теж має право на цей будинок, адже це дім її батька, тому вона хоче, щоб я з’їжджала, бо я заважаю їхньому щастю.

Не дай Бог нікому почути таке від рідної дитини. Я плакала тиждень, так мені себе шкода було. Я ж сподівалася, що біля неї старість свою проведу, а тут дочекалася того, що вона мене з дому виганяє, бо я їй заважаю.

Що робити, як мені бути? Звичайно, я нікуди не піду, бо мені нема куди йти, але і донька нікуди не збирається. А як нам далі жити під одним дахом, я просто не уявляю.

Джерело