Поїзд плавно зі звичним перестуком коліс котився рейками.

У купе було досить чисто, комфортно, тому Сергій змирився з неминучістю добиратися додому потягом, а не машиною.

Він повертався з мамою з санаторію, нарешті звозивши її на відпочинок.

А машиною мати їхати відмовлялася. Чому не питайте, не хотіла і все тобі.

Мама лежачи читала книжку, а Сергій просто дивився у вікно на досить похмурий пейзаж. Такий самий, як і його настрій.

Перед самою поїздкою він пережив розлучення із дружиною, з якою прожив майже двадцять років.

І побралися вони з великого кохання відразу ж після закінчення інституту, і роботу він знайшов хорошу в рідному місті, тож нікуди їхати не довелося.

Жили з мамою, аж поки він нарешті не придбав власну квартиру.

Але її тепер доведеться розмінювати. Не склалося у них з Ритою в результаті. Вона виявилася звичайною споживачкою матеріальних благ, яких їй увесь час не вистачало, хоч як Сергій не намагався.

Але й це б ще нічого, але довгоочікуваного сина за ці роки він так і не дочекався.

Спочатку Рита категорично не хотіла дитину, мріючи пожити для себе, все квартиру власну чекала.

А потім… Вона таємно від нього зробила процедури…

Він дізнався про це, лише коли Рита злягла після не зовсім вдалих процедур.

Це дало відчутну тріщини у їхніх стосунках. Але найгірше було те, що після цього про дитину можна було не мріяти. Сергій змирився. Рита благала пробачити її, плакала, але він відчував, що нещиро.

А останні роки вона взагалі присвятила собі самій. Пристрастилася до солодкого, погладшала, втратила колишні принади і нарешті заявила, що вона розлюбила його. Але це було взаємно, і вони розлучилися.

Слід зазначити, що Сергій якраз із віком набув ще більше чоловічої чарівності.

В інституті він вважався чи не першим красенем.

Високий, широкоплечий, з карими очима і блискучим темним волоссям, яке часто спадало на чоло, і він прибирав його назад дуже гарним і навіть витонченим жестом.

Це стало звичкою ще зі школи, і дівчат цей жест зводив з розуму.

Він знав про це, хоча спеціально свою харизму не демонстрував, але звичка є звичкою.

І Ріта була дуже гарна з себе, їх пару вважали однією з найкрасивіших і пророкували їм щасливе сімейне життя. Не вийшло…

Мама заспокоювала Сергія як могла, і у відпустці він трохи відволікся, відпочив і від роботи, і від своїх важких думок.

Але зараз вони їхали назад, і все почало поступово повертатися на місце: і думки, і майбутні проблеми, і самотність, до якої він якось не звик.

Поїзд зменшив швидкість, за вікном замиготіли будівлі якогось містечка, і пролунало оголошення, що стоянка п’ятнадцять хвилин.

– Сину, ти б вийшов, купив водички, – попросила мама, коли він підвівся зі свого місця.

Він вийшов на перон. На іншій колії теж стояв поїзд, що прямував у зворотному напрямку. Сергій озирнувся довкола і помітив кіоск неподалік і кинувся було до нього, але його зупинив уважний погляд жінки, яка стояла біля зустрічного поїзда. Вона спершу розглядала його, а потім пішла назустріч.

– Це ти Сергію! Я ж не помилилася? – раптом запитала вона, підійшовши до Сергія впритул.

– Ні, не помилилися.., – здивовано пробурмотів той, трохи зніяковівши і намагаючись згадати її.

Сергій не розумів, що відбувається.

– Ми вчилися разом, на одному потоці, але у різних групах. Я Оля…

– Петренко? – одразу згадав він, а вона засміялася.

– Так, була Петренко, а потім за Євгена Іващука вийшла заміж, пам’ятаєш його?

Євгена він пам’ятав добре і був дуже винен перед ним, тож почервонів трохи. Але тут із вагона вийшов молодий симпатичний хлопець і підійшов до них.

– Мамо, ти знову без куртки вийшла, прохолодно ж, – сказав він і накинув їй на плечі легку курточку.

– А це мій син Ігор, – сказала вона, і хлопець привітався. – Ми додому їдемо. Після навчання ми з Євгеном одружилися відразу і поїхали на заробітки. Потім Ігор народився…

Сергій слухав її, але не чув до пуття. У голові змішалися думки, спогади, а ще його увагу привернув її син, і тут він почув останню фразу Олі:

– А Євгена не стало два роки тому. Тож ми одні з Ігорем залишилися.

– Мамо, ти пішла б у вагон, скоро відправлення, а я скоро прийду, добре? – раптом сказав її син, і вона посміхнулася.

– Ну, мені справді пора. Рада була побачитися, – сказала Оля і додала: – Привіт Риті.

Син підвів її до вагона і допоміг підвестися. Сергій швидко добіг до кіоску, купив води, потім заскочив у свій вагон і почав дивитись на хлопця навпроти. При цьому його брало дрібне тремтіння, і несподіваний здогад, немов блискавка, осявав свідомість…

Він згадав випускний в інституті, спочатку урочисту частину, потім танці, а потім цілою групою вони прийшли у гуртожиток.

З Ритою на цей момент вони встигли посваритися. Несподівано для всіх вона стала фліртувати із цим Олегом.

Протанцювала з ним усі танці майже, та ще й із собою до гуртожитку притягла.

До ночі всі були добряче веселі, пили ігристе, Рита підспівувала, грала музика. А осторонь скромно сиділа Оля.

Євген, її хлопець, зник, сказав що занедужав. Сергій знав, що дівчина до нього небайдужа і на зло Риті взяв і запросив її на танець.

У кімнаті стояла напівтемрява, гриміла музика, звучав сміх, а вони з Олею танцювали мовчки, і Сергій міцно пригортав дівчину до себе.

Від її волосся пахло шампунем, вона була тоненька, гнучка, податлива.

А як вони раптом опинилися вдвох у її кімнаті, Сергій уже згадати не зміг… Але він пам’ятав лише її ніжні руки, лагідні обійми та тихий шепіт:

– Не кажи Риті… Будь ласка. Нехай це залишиться нашою таємницею, – в очах дівчини стояли сльози.

Він гладив її волоссям і повторював, що все буде добре, не треба плакати. Потім він знову з’явився у своїй досить порідлілій компанії, а Оля йти відмовилася.

У нього в обіймах з вибаченнями опинилася Рита і вона, сміючись, сказала йому:

– Не ревнуй, – і Сергію чомусь стало так неприємно від усього цього, що з ними з усіма сталося.

Рита простягла келих ігристого і примирення відбулося.

На щастя на них з Олею вона й уваги не звернула, не помітивши в запалі веселощів, як вони танцювали, а потім зникли вдвох. І його пояснення: «Ходив провітритися», Риту цілком влаштувало.

Повернувшись у реальність, Сергій побачив, як їде зустрічний потяг. Ігор пішов у вагон, пасмо чорнявого волосся опинилося на його чолі, він витонченим, знайомим жестом відкинув його назад і застрибнув на сходинку вагона, двері за ним зачинилися, а Сергій уже кинувся було до нього…

– Агов, ви куди?! – почув він гучний голос провідниці. – Поїзд відходить.

Сергій знову визирнув у вікно і побачив лише червоні вогні останнього вагона, але тут і їхній потяг рушив у протилежному напрямку. Сергій стояв у тамбурі з пляшкою води в руках і притулившись чолом до холодного вікна.

Спускалися сутінки, зустрічний потяг зник з поля зору, несучи вдалину цю до кінця не розгадану таємницю, загадку, яка тепер житиме в його свідомості. Але тут він почув мамин голос:

– Сергію, я так хвилювалася! Що сталося, синку?

– Нічого, мамо. Ходімо в купе, – і він, дбайливо обійнявши за плечі, вивів її з тамбуру.

Всю ніч він майже не спав, згадуючи місто, яке Оля назвала йому, якесь передмістя. Чи зможе він їх знайти тепер? Звісно, зможе, якщо захоче. Прізвище знає, тож інтернет йому на допомогу.

– Ігор Євгенович Іващук, – крутилось у нього в голові під стукіт коліс.

А перед очима виникав образ цього хлопця, дуже схожого на нього у тому віці, коли його мати не змогла встояти перед його чарами.

Сергій почував себе винним і перед Ольгою, і перед Ігорем.

Чи зможе він тепер загладити свою провину і повернути все те, що втратив колись через кохання до Рити?

Кохання, яке не зробило його ані щасливим чоловіком, ані тим більше – щасливим батьком…

– Так, я все виправлю! – рішуче сказав сам собі Сергій і посміхнувся, вже плануючи в голові майбутню зустріч…

КІНЕЦЬ.