У мене є семирічний син, який часто ходить до сусідського хлопчика у гості.

Дружать вони з самого садка, ось тільки ходять до різних шкіл. З мамою хлопчика я особливо не спілкуюся, просто знайома з нею.

Якось мій син повернувся від друга, і я помітила, що дитина щось ховає у руках.

-Володя, ну покажи, що ховаєш! – запитала я.

-Та таке, неважливе, мені Артем іграшку подарував, – швидко відповів син.

-Ну покажи!

– Ще раз попросила я, схопила сина за руку.

Побачила у нього три золоті каблучки. Зізнався мені, що взяв їх в Артема вдома, точніше вкрав. Це ж треба, мій власний син виявився злодієм!

Мені було дуже соромно, я не знала, як повернути каблучки. Адже зізнатися сусідці в тому, що мій син злодій, я не могла. Почала думати як це зробити, щоб ніхто нічого не помітив.

І думати потрібно було швидко, бо кожну хвилину сусідка могла помітити пропажу. Боже, як соромно мені за сина!

Тому вирішила діяти по-іншому: я взяла каблучки та пішла до сусідки за цукром.

Вона дуже здивувалася, що я прийшла. Тому що ми не на стільки спілкуємось, щоб ходити одна до одної за продуктами.

Поки вона ходила за цукром, я швиденько озирнулася на всі боки та повісила каблучки на ключницю в коридорі. Тепер думаю чи може вона здогадатися, як там опинились ці кляті каблучки?

Сина я, звичайно ж, посварила за його поганий вчинок. Тепер переживаю, щоб він гарно засвоїв, що брати чуже не можна! Це зараз він маленький і може ще не до кінця усвідомлює наслідки та і поки за крадіжку його ніхто не впіймав. А ось коли буде рости, там можуть бути зовсім інші ситуації.

КІНЕЦЬ.