Ми з чоловіком на_рօдили і виховали чотирьох: двох синів і двох дочок. Всім дали вищу освіту. На сьогодні кожен з них живе своєю сім’єю.

Hарօдили нам багато онуків. Дочки нас відвідують, дзвонять, допомагають. А для синів ми ніби й не існували ніколи. Вони забули про нас. Невістки дзвонять, онуки дзвонять.

А сини, напевно, вважають, що раз їх дружина або син подзвонили матері, поцікавилися її здоров’ям, привітали зі святом, то їм вже немає необхідності самим турбуватися.

Але ж нам просто хочеться почути їх. Хоча б іноді. Намагаємося самі додзвонитися до них, безрезультатно.

Зрозуміло, що у хлопчиків своїх справ невпроворот. Але хіба у дочок клопоту менше? Але дочки-то знаходять для нас час. Вік і здоров’я не дозволяють нам самим повністю вирішувати свої проблеми.

Іноді потрібна і допомога. Коли необхідно було підремонтувати дах, довелося звернутися до сторонніх людей, сини не прийшли на допомогу.

Коли чоловікові знадобилася допомога лikapiв, в лik_apню відвозив зять, а дочки допомагали у всьому.

Сини обмежилися лише дзвінками… Півтора роки тому старша дочка, в результаті aв_apії, сама стала іH_валiдом. Тепер їй самій потрібна допомога. Про нас дбала одна молодша дочка.

Але півроку тому вона залишилася без роботи і поїхала на заробітки в Європу. І залишилися ми, два старика безхазяйними. Сил, щоб дійти до аптеки за лikaми, немає.

Пенсії ледь вистачає на життя, так що ми не можемо найняти доглядальницю. Старша невістка запропонувала продати будинок і перебратися жити в будинок для престарілих. Там і умови хороші, і медична допомога необхідна є.

Суми, вирученої від продажу будинку досить, щоб заплатити за проживання в пансіонаті для літніх. А якщо не вистачить, то невістка додасть грошей. Ідея сама по собі не ոօгана. Прикро лише, що жоден з синів не покликав нас жити до себе.

КІНЕЦЬ.