Марина жила у столиці, вона приїхала з маленького містечка з маленькою валізою та з 200 гривнями у кишені. Вона закінчила університет та знайшла роботу у престижній компанії, на посаду директора. Отримує високу зарплатню. Марина досягла успіху завдяки своїй наполегливій праці.

Тепер у неї своя двокімнатна квартира у центрі міста, дорога машина. Вона уникала контактів із колишніми співвітчизниками, майже не спілкувалася. Іноді відвідувала маму і все.

– Мама не дуже сумує за мною, – говорила вона, – З нею залишилася моя молодша сестра з дітьми.

У них із сестрою стосунки були не дуже теплі. Хоча це не новина. Марина старша за сестру на дванадцять років. Марина завжди мала дбати про молодшу сестру, і це пригнічувало її. Сестра була тяrарем для неї.

Щасливе дитинство Марини закінчилося, коли наро дилася молодша сестра. Сестра була слабенька, болю ча, коли виповнилося рік, її возили до обласної клінічної ліkарні. Про Марину начебто забули, вона відійшла на задній план. Марина мала стежити за сестрою, прибирати, готувати.

Мама завжди була у поrаному настрої. Вона ніколи не ходила на збори, навіть не цікавилася, як склала іспити. Марина вирішила їхати до Москви, вступати до університету.

Думала, що мати буде проти, скаже: нікуди не поїдеш. Але вона помилялася. Мама дала їй гроші. Марина зібрала валізу і першим рейсом вилетіла до Москви.

Вона закінчила університет, влаштувалась на роботу. А молодша сестра вийшла заміж у 18 років, наро дила сина та розлу чилася. Вона залишила дитину під опікою матері і пішла працювати на місцевій фабриці.

Потім знову вийшла заміж, у 28 років, заваrітніла, наро дила другу дитину і через рік розлу чення. Вона жила у матері; жили у двокімнатній квартирі.

Марина говорила мамі виселити їх. ”Вони сидять на твоїй шиї”. Але мама тільки зітхала і говорила: ”Я не можу, адже діти, як я можу їх залишити на вулиці”. Сестри посва рилися. Марина допомагала мамі матеріально і знала, що мама витрачає гроші на дітей, і здається, вона це робила із задоволенням.

Через рік раптово мати у інաий світ пішла. У маминій квартирі залишилася молодша сестра із трьома дітьми. Старшому синові було чотирнадцять років.

Марина вирішила забрати свою частину спадщини.

– Мене не цікавить, куди піде сестра з дітьми, нехай сама вирішує свої nроблеми, раніше треба було думати. Діти мають батьки, вони повинні дбати про своїх дітей, а не я. Я нікому нічого не винна. Як ви думайте, Марина має рацію, чи вона повинна залишити сестру в спокої?

КІНЕЦЬ.