Андрія виховувала дуже строга мама. Виховувала одна, бо свого батька він не пам’ятав зовсім. Мама, Поліна Іванівна, вважала за необхідне виховати сина слухняним та культурним. І це давалося їй нелегко.

Андрій постійно і багато в чому дотримувався якоїсь своєї, особливої ​​думки. З матір’ю, правда, сперечався рідко, але Поліна Андріївна все одно розуміла, що він залишався при своєму, і це засмучувало її.

Друзів у Андрія не було, тому що на шкільні вечірки він ніколи не ходив, та й з дівчатами не дружив.

Хоча зовнішністю його Бог не обділив – високий, симпатичний, але мовчазний і небалакучий. Проте майже відмінник і в університет вступив без проблем.

Там одразу ж почалося бурхливе студентське життя, яке, проте, протікало без нього.

Дівчата одразу втратили до нього інтерес, хоч і перешіптувалися часом – такий симпатяга і розумник, але не компанійський, і ні на кого уваги не звертає.

Так пройшли всі п’ять років навчання, диплом не за горами, а там і самостійне життя, яке Андрій мав намір розпочати без мами.

Як тільки знайде роботу, одразу ж орендує собі житло, будь-яке, і житиме сам, без вказівки та підказок.

З Наталею він познайомився випадково. На випускному вечорі в університеті він залишатися не хотів, думав, що піде одразу після закінчення урочистої частини, на яку маму вмовив не ходити.

Але надвечір розігралася гроза, лив проливний дощ, а у великій, святково прикрашеній залі гриміла музика, чувся сміх випускників.

Андрій стояв у фойє, коли туди вбігла з вулиці зграйка дівчат, що промокли до нитки. І серед них була вона, струнка, з великими очима, симпатична. Спочатку вони струсили воду з себе, бурхливо обговорюючи негоду, потім озирнулися на всі боки, і вона підійшла до Андрія.

-У вас сьогодні танці? А чому ви тут? – весело спитала вона.

-Так, випускний. А я не танцюю і піти додому не можу. Доведеться таксі викликати.

-Та облиште ви! Запросіть нас із собою до зали, ми з подружками із задоволенням потанцюємо.

І Андрій, якось погодився. Наталка, як звали веселу дівчину, не відходила від нього ні на крок. Під швидку запальну музику вони не танцювали, але повільного танцю не пропустили жодного. Від дівчини виходило таке тепло, така приємна веселість, що Андрій здивувався.

Ніколи в нього ще не було такого, щоб він не хотів втекти кудись подалі, аби його залишили одного. Навпаки, він обіймав Наталю в танці і повільно йшов за її легкими кроками. У Андрія виходило непогано, а вона дивилася на нього знизу вгору і посміхалася.

Так він і закохався, вперше у своєму житті і серйозно. Вони почали зустрічатись. Наталя перейшла на останній курс інституту, була з хорошої сім’ї, і Андрій почав переживати, що він не сподобається її родичам.

Так, освіту здобув, на роботу влаштувався і зовсім непогану. Але чимось особливим похвалитися не міг. Тому всі її запрошення у гості відкидав категорично.

Приблизно за півроку Андрій повідомив мамі, що знайшов невелику квартиру-студію, по грошах потягне і має намір переїхати та пожити окремо.

Мама заплакала. Але сперечатися із сином не стала. Точніше, висловилася, що він робить дурість. Мало того, що кидає її одну, та ще й гроші такі на вітер викидатиме, коли в нього є свій, рідний дім.

Але Андрій наполіг на своєму і переїхав. На що мама заявила, що ходити до нього не має наміру, і він все одно скоро повернеться, зрозумівши, який він був неправий.

Але Наталя тепер стала його частою гостею. Вони проводили разом увесь вільний час. Поговорити їм було про що.

Ось тільки про кохання Андрій говорити не вмів. Він був у міру ласкавий і ніжний, ніколи не кривдив свою дівчину ні поглядом, ні словом. А вона ніби чекала на більше – коли ж вона почує нарешті заповітні слова: «Я люблю тебе»…

Але вони не звучали з вуст її коханого. А в тому, що вона любила Андрія, дівчина не сумнівалася жодної хвилини.

Останній рік її навчання добіг кінця, і в неї теж настав випускний. Наталя запросила Андрія на свій виступ. Зателефонувала рано вранці і попередила:

-Андрійку, чекаю тебе о другій біля входу в клуб, а потім підемо до нас. Відмов я не приймаю.

Ось і настала та година, якої він так боявся… Знайомство з батьками.

Була субота, можна було ще поспати.

-Треба ще купити квіти, – несподівано для себе подумав Андрій.

І ось він уже у квітковому магазині, вибирає гарні троянди і просить оформити їх у шикарний букет, який при зустрічі з Наталкою сховає за спину – хоче вручити їй квіти просто на сцені після виступу.

Його все хвилювали думки про майбутню зустріч із її батьками. Що він буде говорити, як поводитися? Та й взагалі, чи готовий він на серйозний крок, на який, звичайно ж, чекає Наталя?

Виступ закінчено, оплески, його букет робить фурор, на очах у Наталі сльози щастя.

Вони біжать вулицею, взявшись за руки, накрапає літній дощ, і він заводить дівчину в кафе.

Два келихи ігристого, радісний блиск у її очах. І вона каже йому:

-Ну як я виступила, чого ти мовчиш, Андрійку?

-Я в захваті, – висловив він свою скупу похвалу, а вона вдала, що образилася.

Він почав говорити ще щось, що вона народжена для сцени, для краси. Але дівчина зупинила його:

-Годі, я вже звикла, що ти в мене не романтик… Ходімо, нас мама з татом чекають…

Наталя попрямувала до виходу, щоб взяти таксі, а він забарився з оплатою рахунку та чайовими. Але коли вийшов на ґанок, то почув шум і побачив купу людей, що вибігли на дорогу. Наталки ніде не було видно…

Він підійшов до людей, глянув на дорогу і остовпів…

Вона лежала на бруківці біля переходу…

Андрій закричав і став перед дівчиною навколішки. Всі звуки злилися воєдино… Але щось ще чулося дивне, якийсь дзвінкий звук доходив до його свідомості, і він зрозумів, що це телефон.

Як він опинився у його руці, Андрій і сам не зрозумів.

-Алло, – не своїм голосом промовив він.

-Андрійко, ти готовий? За годину початок, чекаю на тебе…

…І тут Андрій аж підскочив на ліжку. Було близько дванадцятої дня. Він щось намагався сказати, але Наталя вже поклала слухавку.

Він побачив свою кохану у дверях клубу, підбіг, взяв на руки і закрутив.

-Я люблю тебе, Наталко, люба моя! Кохана!

Дівчина нарешті вивільнилася з його обіймів із подивом в очах.

-Ти зовсім, чи що? Або це не ти, зізнавайся чесно, – сміючись казала вона.

Потім він вручив їй троянди, він любив її так сильно і з таким почуттям, якого не відчував раніше жодного разу.

Батьки також були на її виступі. І Наталя нарешті познайомила їх. Після цього всі поїхали до них додому, а Андрій подзвонив мамі.

-Запросіть маму до нас, Андрію, – сказала Зоя Максимівна та Ігор Анатолійович підтримав це прохання.

Мама приїхала із задоволенням. То був казковий вечір, з якого почалося його нове життя. А сам він ніби вибрався з кокона. Цього ж вечора він зробив Наталці пропозицію.

Страх втрати коханої змінив його самого, мовчазного, нерішучого, відчуженого від життя. Він став іншим, переродився…

Але щаслива Наталка, яка любить його, так і не дізналася причину цих глобальних змін у коханому…