Люба сумувала, розглядаючи фотографії у весільному альбомі. Там вони були зовсім інші люди! Чоловік ще кучерявий, стрункий, блакитні очі не ховаються за товстим склом окулярів.

І кохання! Яке в них було кохання! Як їм усі заздрили! Дівчата просто зеленіли, коли Гриша щовечора приходив забирати її з роботи, а потім вони з чоловіком, узявшись за руки, йшли додому і розмовляли про все на світі.

Як він переносив її на руках через калюжі, дарував квіти, читав вірші та дуже умів її розсмішити. Це так важливо, коли людина може тебе розсмішити.

Як вони тулилися в маленькій кімнаті в комуналці, там був свій маленький світ, улюблені кухлі та найсмачніший чай. Тісно було в тій кімнаті, але ж їм багато й не треба. Вистачало й того, що там було. Головне, що в них були мрії про майбутнє, про їхнє прекрасне майбутнє.

А що ж тепер? Тепер у них квартира, навіть машина є. Дітей виростили на роботі мають добру славу. Але з самими що сталося?

Гришини кучері залишилися в минулому, замість підтягнутого преса з’явилося пузо, яке видавало у ньому любителя поїсти та полежати. Став носити окуляри, а Любу на руках більше не носить – лікарі не дозволяють.

З роботи Люба тепер дістається сама, дорогою забігаючи до магазину, щоб купити продукти та приготувати вечерю. І віршів їй теж більше ніхто не читає. Чоловік тепер засинає за будь-якої нагоди та хропе. Раніше він не хропів! Чи раніше Люба просто не надавала цьому значення?

А якщо зараз помітила, то це що, це все? Більше немає кохання? Того самого, яке щільним покривалом ховає всі недоліки коханого? І що тепер робити?

Від жалю до себе і баркасу кохання, що розбився о хвилю побуту, Люба заридала, її сльози крапали прямо на альбом. Ридала Люба старанно, з надривом, повністю віддаючись пориву.

Саме за цим заняттям і застав Любу Гриша, який повернувся з роботи. Швидко з’ясувавши, що ніяке горе до них у будинок не постукало, всі живі та здорові, він заспокоївся. Гучний схлип про померле кохання Гриша байдуже пропустив повз вуха.
Видерши з рук дружини злощасний альбом, Гришко налив у келих червоного вина, всунув його дружині, потім укутав Любу, що все ще плакала, в теплий пухнастий плед і вирушив готувати вечерю.

Коли з кухні спокусливо запахло запеченою рибкою, Люба була витягнута з кокона пледа і під ручку доведена до кухні. Там на неї чекала тарілка з ароматним вмістом і новий келих вина.

Гриша поцікавився у дружини, як пройшов її день, і Люба, спочатку неохоче, а потім все більше розпалюючись, почала розповідати про насичений подіями день. Гриша вмів дивовижно слухати! У потрібні моменти його брови злітали під лоба або збиралися грізним будиночком, десь він усміхався або дуже доречно погоджувався.

А Люба пила вино, заїдаючи його найсмачнішою рибкою та тонко нарізаним сиром, розповідала та розповідала. З роботи вона перейшла на подруг, потім на ціни в улюбленому салоні, а в результаті поскаржилася, що вона товста. На це Гриша тільки оновив їй келих і підсунув тарілочку з тістечком, яке так любила Люба.

– Ой! Тістечко! Ти не забув, що це моє улюблене! – розпливлася в сп’янілій усмішці Люба. А Гриша не мав шансів забути. Він щотижня балував кохану цим десертом. Але Гриша вважав за краще загадково посміхнутися.

Потім він мив посуд, а Люба розглядала чоловіка через рубіновий напій у своєму келиху. Її думки, які довели Любу до сліз, здавались їй такою дурістю.

Ну, пузо, проте який Гриша домашній і затишний! І кучері в нього ще не всі зникли, а тільки посередині, з боків він усе ще такий же кучерявий і пухнастий, як у молодості. А за окулярами його блакитні очі здаються ще більшими і яскравіше сяють. І чому вона постійно забуває, що у неї найкращий чоловік у світі?

Вже засинаючи поряд з чоловіком, що похропував, Люба умиротворено посміхалася.

– І нічого він не хропе, це він мені так муркоче.

КІНЕЦЬ.