Ми з чоловіком одружені вже вісім років і живемо з мамою. Відносини у нас зі свекрухою були не ідеальні, але ми намагалися не втручатися у справи одне одного, щоб зберігати в сім’ї спокій. Але все змінилося, коли свекруха захворіла.

Коли постало питання, хто доглядатиме за нею, то довелося звільнитися з роботи саме Олексію. Він син і до того ж я заробляла набагато більше за нього.

Спочатку все було гаразд. Я розуміла, що треба допомогти, і сподівалася, що це тимчасово. Але коли мама чоловіка вже майже одужала, він чомусь не поспішав повертатися на колишню роботу.

Спочатку були відмовки, що він шукає іншу роботу, бо та його не влаштовує щодо грошей. Потім я зрозуміла, що чоловік просто звик бути вдома і не збирається працювати. Його у цьому підтримувала і мати.

Вона казала мені, що не може обійтись без його допомоги. Сказала, що він відвозить її на дачу, та й мені так легше, бо він допомагає мені по дому, ходить за покупками. Те, що чоловік повинен не домашнім господарством займатися, а забезпечувати сім’ю, вони не хочуть визнавати.

Але оскільки грошей не вистачало, то я почала брати собі підробітки і згодом усе більше часу проводила на роботі. І якось поступово це у нашій родині стало нормою.

Працюючи майже без вихідних, мені вдалося не лише покращити наше фінансове становище, а й зробити кар’єру, вирішити за допомогою грошей свої проблеми із зовнішністю. Чоловік каже, що це завдяки йому я досягла всього, що він заради мене та мами відмовився від роботи.

Але це нас серйозно віддалило одне від одного. Ми все менше часу проводимо разом, а іноді я бачу, що нам навіть нема про що поговорити. Мені неприємно, що мій чоловік сидить удома, навіть якщо з грошима все гаразд.

Моє життя складається з того, що я, як і раніше, більшу частину часу проводжу в офісі, а іноді додому навіть йти не хочеться. Я відчуваю, що стосунки у нас уже і не налагодяться, але на розлучення поки що не наважилася.

КІНЕЦЬ.