У будинку Маші з самого ранку напередодні Різдва кипіла робота.

Увійшовши на кухню, вона виявила сваху, зайняту приготуванням їжі так, наче це вона тут господиня. Сваха відразу ж розпитала Машу про її плани повернутися до Італії, не зважаючи навіть на формальні привітання.

Маша відчула себе ніяково, виправдовуючись у власному будинку, особливо перед людиною, яка була, по суті, ніким, але поводилася як господиня будинку.

Маша пропрацювала в Італії 17 років, за цей час вона збудувала величезний будинок для своєї дочки Тамари, припускаючи, що житиме там після повернення.

Тамара вийшла заміж за Михайла, на перший погляд, відповідальну людину з порядної родини. Спочатку Маша вважала ощадливість Михайла чеснотою, вважаючи, що це забезпечить фінансову стабільність її дочки.

Однак згодом жінка зрозуміла, що Михайлу цікавіше та вигідніше розпоряджатися її грошима, ніж заробляти свої.

Він часто змінював роботу, покладаючись на щомісячні грошові перекази тещі. На жах Маші, сваха, яка приїхала кілька місяців тому і

не збиралася їхати, затишно влаштувалася у її будинку і пропонувала їй ретельно обміркувати покупку квартири для власного майбутнього.

Маша спостерігала за цією абсурдною ситуацією, обмірковуючи свої подальші дії. Чи варто їй справді почати збирати на квартиру?

Тим часом сваха продовжувала варити пельмені на кухні Маші, задоволена тим, як усе влаштовано у цьому будинку. Але хіба вона має на це бодай найменше право?

КІНЕЦЬ.