Три роки тому Віктор захотів купити нову машину. Стара йому здавалася вже не такою презентабельною.

– Уяви, купимо нову, сядеш у неї, всі навколо дивитимуться і будуть нам заздрити, – мрійливо промовив чоловік.

– Мені не потрібно, щоб мені заздрили, – Лариса у відповідь задумливо знизала плечима.

Вона не вважала цю покупку терміновою необхідністю і ніколи особливо не гналася за розкішшю.

Проте Віктор стояв на своєму і, щодня повертаючись з роботи, заводив з нею одну й ту саму розмову.

– Сашко Мельник купив собі нову машину. Хвалився сьогодні. Крута! Один я на старій їжджу досі, соромно навіть перед колегами, – приречено зітхнув чоловік.

– Вітя, ти ціну нової машини бачив? – узялася в боки Лариса і суворо подивилася на чоловіка.

– Бачив, звичайно, інакше б нічого не казав. Візьму автокредит на п’ять років, – незворушно відповів Віктор. – Пенсії та зарплати вистачить.

– А ти розумієш, що тоді нам доведеться обмежити витрати на все інше?

– Жінка спробувала достукатися до чоловіка.

– Розумію, а як же без цього? – розвів руками чоловік, який, здавалося, був готовий піти на все, аби Лариса схвалила покупку.

– Як знаєш, – махнула рукою жінка, даючи зрозуміти, що не збирається більше чинити перешкоди.

Лариса та Віктор одружувалися близько сорока років. Мали двох дорослих дітей, які встигли придбати свої сім’ї і стабільно раз на місяць відвідували своїх батьків.

Отримавши схвалення від дружини, наступного дня Віктор вирушив оформляти автокредит на нову машину.

Вже на обід він приїхав додому на новенькому автомобілі і з гордістю запросив дружину оцінити вибір.

– Машина як машина, – розвела руками Лариса, яку влаштовував і старий автомобіль. – Не бачу особливої різниці.

– Ти просто нічого не розумієш! – роздратовано відповів чоловік, невдоволений тим, що жінка не поділила з ним радість.

– Ото ж закортіло… Тобі шістдесят п’ять років, можна було б вже й на старенькій їздити, – з осудом промовила дружина. – Скільки років тепер платити за неї?

– П’ять.

– У сімдесят років вона тобі вже й не потрібна буде, – похитала головою Лариса.

– Нісенітницю якусь надумав.

– Ой, тільки спробуй хоч раз сісти в неї, – грізно пробурчав Віктор і почав обережно витирати пил з лобового скла.

За пару місяців жінка змирилася з покупкою і тим, що частину своєї зарплати та пенсію чоловік віддає на оплату кредиту, і їм доводиться жити лише на її прибутки.

У якийсь момент Ларисі набридло це, і вона запропонувала Віктору перезайняти десь і закрити автокредит раніше.

– Краще дітям будемо винні, зате без жодних відсотків. Стільки банку йде…

– Ні, це не допоможе, там ще багато платити, – відразу почав відмовлятися від пропозиції чоловік. – Та й взагалі, діти самі молоді, ти думаєш, їм гроші нема куди витрачати?

Лариса зрозуміла, що чоловік не хоче сам звертатися до Сергія та Тетяни за допомогою, тому, дочекавшись, поки вони приїдуть на вихідні, завела з ними розмову на цю тему.

– Тато вляпався в цей автокредит, і коли ми тільки його виплатимо, – розпочала свій захід здалеку мати.

– Який автокредит? Ще взяв? Навіщо? – дочка та син обмінялися здивованими поглядами.

– Ні, той самий. Куди нам ще брати, коли цей не закрили?!

– Розсміялася у відповідь Лариса.

– Як це не закрили? – Тетяна голосно проковтнула слину.

– П’ять років же виплачувати, – зітхнула жінка, – а минуло лише три роки.

– Мамо, бути цього не може! – сказав син невдоволено. – Нічого не розумію…

Лариса обвела запитальним поглядом дітей і незрозуміло примружилася, просячи пояснень.

– Рік тому ми з Сергієм закрили татовий кредит! – несподівано сказала дочка.

Почувши її слова, Лариса різко змінилася на обличчі. Вона повірити не могла в те, що тільки-но дізналася.

– Закрили кредит? – Для вірності перепитала жінка.

– Так, – підтвердила свої слова дівчина.

– Тато не сказав, що ми зробили йому подарунок на минулий день народження та закрили кредит?

– Ні. Чому я не знаю?

– Ти не питала, та й ми думали, що тато сам розповість тобі. Не будемо ж ми хвалитися, – нерішуче відповіла Тетяна.

Лариса не встигла переварити цю інформацію, як на кухню зайшов Віктор. Побачивши дітей, він кинувся обніматися.

– Ти не хочеш мені випадково нічого розповісти? – докірливо запитала дружина, насилу стримуючи себе від обурення.

– Ні, – байдуже озвався чоловік і нервова посмішка засяяла на його обличчі.

– Про кредит теж нема чого сказати? – Лариса схрестила руки.

– Що про нього сказати? – спантеличено промовив Віктор.

– Діти мені все розповіли! – вигукнула жінка приречено і повільно опустилася на стілець.

Вона тільки зараз усвідомила, що чоловік цілий рік її обманював і витрачав гроші на свої потреби, прикриваючись кредитом.

– А, ну, – промимрив Віктор і густо почервонів від сорому.

Відмовлятися при Сергію і Тетяні, що це зовсім не так, не було ніякого сенсу.

– На що чи на кого ти витрачав гроші? – Лариса уважно придивилася в обличчя чоловіка.

– У мене теж є свої бажання, – невдоволено пробубнів Віктор. – Я не зобов’язаний віддавати тобі всі гроші.

– Ми весь цей рік жили на мої гроші! – не витримала дружина. – І пігулки теж на них купували!

– І що я сильно тебе об’їв? – пирхнув чоловік.

– Ти обманув мене, Вітя! – Закривши обличчя руками, Лариса гірко заплакала.

– Ой, не роби з цього вже таку проблему…

– Я подам на розлучення! Жити з таким негідником більше не стану! – заявила жінка і втекла до кімнати.

Син і дочка здивовано дивилися на батьків, свідками сварки яких вони несподівано стали.

Таня та Сергій спробували примирити їх, але у дітей нічого не вийшло. Лариса не могла пробачити чоловікові обману і того, що він ховав від неї гроші, коли вона його утримувала.

Віктор, хоч і знав, що винен, не захотів вибачатися перед дружиною. Через два місяці пара розлучилася.

Чоловік забрав собі машину, а Лариса стала єдиною власницею будинку.