Я бачила як донька сумує за чоловіком, але поїхати до нього вона теж не могла, бо не так просто візу в Канаду отримати. Проте, кілька місяців тому донька в Польщу зібралася, питаю її, чого вона туди їде, а вона каже – в посольство, візу в Канаду отримувати. Я аж присіла, але ще сподівалася, що їй не відкриють, проте, приїхала Оксана щаслива, і відразу стала речі пакувати, мовляв, нарешті вона о чоловіка їде. Я її питаю, на скільки часу, а вона мені відповідає, що планують на ПМЖ. Ця інформація мене просто підкосила
Я неабияк засмутилася, коли моя донька мені повідомила, що вони всією сім’єю в Канаду виїжджають. Зять там уже 5 років працює, а тепер вирішив і мою Оксану з дітьми до себе покликати. Донька мене здивувала своїм рішенням все кинути і їхати на чужину.
Ми з чоловіком про неї добре подбали, в свій час вона закінчила університет, ми все оплатили, хоч це нам було непросто. Потім чоловік по своїх старих зв’язках влаштував доньку на роботу, так що вона дуже добре наміщена, і заробляє в Україні так, що їй не треба нікуди їхати.
Житлом свою доньку ми теж забезпечили, купили їй квартиру, так що вона з чоловіком відразу після весілля пішла жити у своє. Квартира гарна, двокімнатна, з ремонтом і в хорошому районі – живи та радій.
Добре, що хоч мені вистачило розумі не записувати її на доньку, а залишити її оформленою на себе. Зараз я є власницею цього житла. Діти собі там жили, робили що хотіли, я не втручалася, бо відразу сказала, що це їхнє. З часом я збиралася все на доньку оформити, бо кому ж я все залишу, як не своїй єдиній дитині.
Не знаю, чого їм бракувало, але 5 років тому зять отримав вигідну пропозицію по роботі в Канаді, і поїхав туди. Додому за цей час він жодного разу не приїжджав, все обіцяв, що от-от, але обіцянку свою в силу різних обставин не зміг виконати.
Я бачила як донька сумує за чоловіком, але поїхати до нього вона теж не могла, бо не так просто візу в Канаду отримати. Проте, кілька місяців тому донька в Польщу зібралася, питаю її, чого вона туди їде, а вона каже – в посольство, візу в Канаду отримувати. Я аж присіла, але ще сподівалася, що їй не відкриють, проте, приїхала Оксана щаслива, і відразу стала речі пакувати, мовляв, нарешті вона о чоловіка їде.
Я її питаю, на скільки часу, а вона мені відповідає, що планують на ПМЖ. Ця інформація мене просто підкосила. Як на постійно, якщо я зараз почала хворіти, і мені її допомога потрібна. Вона ж у мене єдина дитина, хто як не вона мені допоможе.
Але Оксана лише руками розводила, мовляв, для неї чоловік важливіший. То виходить, що рідних батьків можна просто так кинути напризволяще? Не думала я, що виростила таку невдячну дитину, ми з чоловіком скільки в неї вклали, а вона просто так від нас відмовилася…
Але і це ще не все. Донька хоче, щоб ми дозволили їй квартиру продати, бо їй там треба грошей на перший час. Житло продавати я категорично відмовилася, через що донька на мене дуже образилася, бо вона щиро розраховувала, що я дозволю їй це зробити.
Але я просто не можу, мені теж треба якісь гарантії на старість. Я в цю квартиру можу впустити квартирантів, і мати додатковий дохід на пенсії. Чи візьму собі когось з дітей родичів, вони мене за квартиру обійдуть. Ну хіба я не права? Не розумію, чому на мене донька образилася, по великому рахунку це я б мала на неї ображатися.