До мого весілля залишався рівно місяць. Вже списки гостей склали, завдаток за ресторан дали, плаття дошивали. І якраз приїхала моя мама з Барселони та ми вирішили познайомити наших батьків. Ну бо вже свято на носі, треба мамі знати, хто мої свекри.

Родина, тим паче, у мого Мирона велика родина – бабуся, мама, тато, троє братів та ще сестра. Коханий казав, що вони колись дуже бідували, адже не мали ніякої роботи в селі. Але потім пан Василь знайшов роботу в Німеччині на рейсовому автобусі, поїхав на заробітки. Так розбудували хату на 3 поверхи, бабусі Магдалині зробили операцію на серце, найняли ще доглядальницю в селі.

Купили синам та доньці по квартирі у містах, де вони навчалися. Тільки от Мирон тримався рідної хати. І казав, що дуже пишається своїм батьком, що він так трудився на благо родини. Тому ще на початку стосунків я знала, що Мирон не збирається нікуди переїздити. І я навіть підтримала цю ідею. З його батьками я у хороших стосунках, буду допомагати їм в хаті.

І от минулого тижня приїхала моя мама з Барселони, привезла гроші на весілля та гостинці. Спеціально купила нову сукню та записалася у салон краси, аби гарно виглядати.

Однак, вже через годину після початку гостини мама почала кривитися, награно посміхатися. Ще й копала мене під столом.

А все через поведінку свекра, пана Василя. Він ганяв жінку від столу до кухні. “Ану принеси”, “Ану подай”, “Ану віднеси”. Бідолашна пані Світлана навіть до столу не сідала, аби погоститися. Здавалося, що вона не повноцінний член родини, а якась прислуга.

– То я все сам своїми руками заробив! Сам, от, натрудився.

Моя мама не звикла, що її так обслуговують. Стало навіть трохи шкода пані Світлану. Тому мама вирішила допомогти:

– Пані Світлано, та я зараз на кухню зайду, дістану келихи, а ви присядьте.

– Ви приїхали в гості, сидіть. Свєтка! Ти ще довго будеш штани просиджувати на кріслі? Не видиш, що в гостей не налито?! Ану бігом в пивницю по вино домашнє, – гаркнув, як та собака, пан Василь.

Мама ледь висиділа до кінця гостини. А ввечері, коли ми вже приїхали додому, сіла зі мною серйозно говорити:

– Доню, от роби, що хочеш, але я проти весілля.

– Як це, мамо?

– Алінко, а ти звернула увагу на поведінку Мирона за столом? От поки тато так знущався над мамою, то він ні слова не сказав.

– Ну так у них заведено. Тим паче, він у стосунки родини не лізе.

– Ага, йому тато такий дурний приклад показує. Хочеш, аби він об тебе потім ноги витирав?Хочеш повторити долю пані Світлани? Хочеш бути йому за прислугу?

– Але я ж кохаю Мирона.

– Донечко, горбатого могила виправить. От він роками ріс і бачив таку поведінку батька. Хіба ви переїжджайте та живіть окремо, може, він виправиться.

Я раз намагалася переконати Мирона, що краще нам пожити окремо, орендуємо квартиру. Однак, чоловік категорично проти. От не хоче ніяк поступатися.

Мамі 50 років, вона старша та розумніша. Ну і поганого точно для мене не порадить.

От тільки я не знаю, що робити. З одного боку, я щиро кохаю Мирона, до весілля залишається місяць. Однак, слова мами про те, що я можу перетворитися на наймичку, не дають мені спокою.

Скажіть, будь ласка, що мені робити? Варто скасувати весілля?

КІНЕЦЬ.