Клавдія, яка народилася в благополучній сім’ї, де батько був директором заводу, а мати – банківською службовицею, відрізнялася послухом та відмінною освітою.

Однак її життя пішло невперейми, коли вона закохалася у Кирила, який у результаті залишив її вагітною та самотньою.

Батьки, самі відчуваючи незручність через цю ситуацію, невтомно лаяли її, через що вона відчувала себе все більш відчуженою вдома. В один день у Клавдії почалися перейми прямо на вулиці.

Перехожі викликали швидку – і її терміново відвезли до лікарні.

Вона легко народила сина, але тепер не знала, що робити далі. Наступного ранку, годуючи сина, вона побачила в ньому очі Кирила, що знову викликало в неї хвилю образи.

Не витримавши цього тиску, Клавдія втекла з лікарні, покинувши дитину.

Маля, якого назвали Костею , віддали до дитячого будинку, а потім помістили до прийомної родини. У дитинстві хлопчик часто фантазував, що мама скоро повернеться за ним.

Він вигадував різні причини її відсутності, ніколи не втрачаючи надії. Подорослішавши, він вирішив сам знайти свою маму.

Зрештою, Костя знайшов дані Клавдії і відвідав її. Вона, молода і вродлива жінка, спочатку розгубилася, але потім запросила хлопця до будинку.

Вони сиділи разом на кухні і мовчки пили чай, не знаючи, про що говорити, адже вони були по суті чужими людьми без спільного минулого та майбутнього.

Перед тим, як піти, Костя поцікавився у матері, чому вона покинула його, незважаючи на їхню схожість.

Мати нічого не відповіла. Після від’їзду Костя ще довго розмірковував про свою подяку тим, хто виростив його і піклувався про нього – людям, які були поруч із ним протягом усього його життя, на відміну від його біологічної матері.

КІНЕЦЬ.