— Розумію, що гроші в наш час в житті далеко не головне, але коли їх нема, то дуже нелегко, — пише житомирянка Світлана, 34 роки.

2008 року їздила на з­­аробітки в Італію.

Там зaвaгiтніла.

Не мала стpаховки.

Нарoджувати повернулася в Україну.

Заміж не вийшла.

Живу з батьками.

Доньці зараз 8 років.

Її батько із Закарпаття.

Познайомилися ми в Римі.

Коли дізнався, що я вaгiтна, покинув.

Має дружину і двоє дорослих дітей.

Я працювала офіціанткою і прибиральницею.

Постійних заробітків не маю, батьки на пенсії.

Хочу знову податися в світи, але нема з ким лишити дитину.

Батьки відмовляються її виховувати.

У травні оформлю візу на роботу в Польщу.

Літо проведу на заробітках.

За виручені гроші житимем до Нового року, але суттєво це матеріальне становище не змінить.

Знову вирушу на заробітки.

Доньку погодиться­ ­доглянути кума, але я їй не дові­ряю.

Прислухаюся до свого серця.

Не хочу кидати дитину.

Чекаю на зустріч із чоловіком, що стане для мене опорою.

Хочу забути про самотність назавжди.

КІНЕЦЬ.