Коли ми з чоловіком лише познайомилися, він перебував у процесі розлучення. Пізніше Діма багато разів казав мені, що саме я стала стимулом швидше розлучитися, попри маніпуляції та хитрощі колишньої дружини. Тому я й подумати не могла, що з нами таке може статися!

Я знала, що вони розлучилися через зраду дружини. Діма це переживав дуже тяжко. Виявилося, що дружина йому зраджувала неодноразово, він кілька разів ловив її, тому прийняв нарешті рішення про розлучення. Хоча у шлюбі вони встигли народити двох дітей.

Принаймні так він сказав мені. Вони розлучилися, Діма відпочив пів року і саме зробив мені пропозицію. Сказав, що готовий до сім’ї. Що з нашого знайомства мріяв про це. Що хоче від мене дитину? Звісно, я відповіла згодою.

Ці пів року колишня дружина нас не чіпала. Тому я якось і забула про її існування. Діма їздив на зустрічі з дітьми: спочатку кожних вихідних, потім раз на пару тижнів, потім раз на місяць. Я не перешкоджала цим поїздкам, він все вирішував сам і відвідував колишню за своєю волею.

Мене й тішило, і засмучувало, що він став рідше бачитися зі своїми дітками. Тішило – бо мій чоловік вибирав мене, засмучувало – бо я почала замислюватися. Що про нього говорили такі рішення та дії, точніше, бездіяльність?

Однак довго думати мені не довелося. Я здійснила мрію Діми – я чекала дитину. Він був щасливий, і на моє лихо наречений поділився новиною зі своєю колишньою дружиною. А вона шансу не проґавила.

Колишня дружина, як тільки дізналася про мене, про пропозицію та майбутню дитину, негайно почала діяти. І, треба визнати, їй не важко було повернути чоловіка.

Коли він поїхав до неї, я чомусь не відчула, що настане біда. Хоча зазвичай моя інтуїція працювала як годинник. Чоловік нібито поїхав до дітей, але не повернувся. Всього за один вечір вона переконала його залишитися, я ніколи не дізналася, як саме колишня досягла цього.

Я чекала до ночі, потім почала дзвонити. Діма не брав слухавки. Я не здавалася – дзвонила, дзвонила і в результаті трубку підняла та сама.
– Тобі чого треба? Не дзвони сюди! Він мій, – і завершила виклик.

Я була розчавлена. Діма справді поїхав до неї. Залишився там. А як же я? А як же наше маля? Навіщо він тоді просив мене про дитину, навіщо зробив пропозицію?

Але наступного ранку Діма стояв біля порога. Весь він був якийсь змучений. Просив у мене вибачення, проте я помітила, що навіть квітів не приніс. Це був поганий сигнал, але моя закоханість пересилила. До того ж я внутрішньо тріумфувала – він обрав мене!

Діма залишився. Я все йому була готова пробачити, бо кохала, бо носила під серцем його малюка. До того ж він благав почати йому довіряти, клявся, що не припуститься більше жодної помилки. Що все зрозумів, що потрібна йому тільки я.

Я повірила. Вийшла за нього заміж. Через два дні після весілля прокинулась одна. Чоловік втік рано-вранці, у свій вихідний. Спросоння я взагалі вирішила, що він на роботу поїхав. Встала, поснідала, глянула на календар і пустий коридор, і усвідомлення прибило мене до столу.

Загалом, до самої появи малюка він мене мучив ось так. То їхав, то повертався. Кричав і плакав, що вона його приворожила. Пропонував то до ворожки сходити (мені, чомусь!), то до сімейного психотерапевта. Потім настав час народжувати, і на два тижні я поїхала.

Ось за ці два тижні все й вирішилося. Тому що чоловік приїжджав до нас спочатку щодня, потім раз на три дні, а потім узагалі перестав. На мої дзвінки не відповідав. З лікарні я їхала на таксі.

Тільки поява дитини розплющила мені очі на Діму. Нехай він до мене ставився погано, але стосовно малюка я такого не дозволю! Прийняла рішення: буду ростити дитину для себе. А якщо Діма ще хоч раз до мене прийде, вижену в шию. Залишилося тільки розлучитися.

КІНЕЦЬ.