Будучи в Італії, я зустрічала багато жінок, які заробляли на життя, бо до цього жили в злиднях, але моя ситуація була іншою.

Ми з чоловіком не були багатими, але у нас був будинок та стабільна робота. Однак у 49 років моє життя круто змінилося, коли мій чоловік раптово помер.

Наша дочка, Ксенія, вже була заміжня і жила з чоловіком та його батьками. Зять не хотів переїжджати до нашої оселі, вважаючи, що не буде там господарем, а вона, люблячи його, вирішила залишитися з ним. Залишившись сама, я намагалася знайти свою опору без чоловіка,

мого супутника життя протягом 27 років. Саме в той період моя двоюрідна сестра, яка давно живе в Італії, запросила мене до себе. Я ніколи не думала про роботу за кордоном, але отримавши таку підтримку вирішила спробувати.

Напрочуд, я добре адаптувалася до нової країни і знайшла роботу, вирішивши заробляти на своє майбутнє.

Через пару місяців після мого від’їзду донька попросила переїхати в мій будинок, оскільки він так і так був порожній.

Я погодилася, але поцікавилася, як її чоловік поставиться до проживання у чужому будинку. У відповідь вона попросила переписати будинок на неї, щоб її чоловік міг відчути себе господарем.

Незважаючи на те , що мені було трохи прикро, я виконала її прохання,

вирішивши, що краще накопичу на квартиру, тому що жити з таким зятем мені здавалося нестерпним. Через чотири роки я повернулася із достатньою сумою грошей, щоб купити квартиру.

Але моя дочка запропонувала вкласти гроші в будинок, мовляв, надбудувати другий поверх, щоб жити всією родиною.

Я відразу ж завагалася з огляду на домінуючий характер її чоловіка. Тепер я розриваюся, не знаючи: яке рішення краще ухвалити, щоб потім не шкодувати?

КІНЕЦЬ.