Антон і Настя, які прожили разом п’ятнадцять років, поступово відчували, як згасає іскра в їхніх стосунках. Життя перетворилося на рутину, повну байдужості та мовчазних вечерь.

Настя, яка втомилася від цієї неживої рутини, серйозно задумалася про розлучення.

Але, перш ніж ухвалити остаточне рішення, вона вирішила взяти тиждень відпустки і поїхати на дачу сама, щоб у тиші та спокої обміркувати все. «Антоне, я поїду на дачу на тиждень… мені потрібен час, щоб усе обміркувати», – сказала вона одного вечора, збираючи речі.

Антон, який сидів у кріслі з книгою, мовчки кивнув, не зводячи погляду. Його байдужість лише зміцнила її рішення. На дачі Настя знайшла те, чого так не вистачало у місті – тишу та спокій.

Дні її були наповнені прогулянками лісом, читанням книг біля каміна та роздумами про те, що пішло не так у їхніх стосунках з Антоном.

Вона зрозуміла, що роки спілкування перетворилися на мовчання, а близькість – на звичку.

Протягом тижня Настя неодноразово думала зателефонувати до Антона, але щоразу зупинялася, боячись його байдужості.

Але в останній день її перебування на дачі Антон подзвонив їй сам. «Настю, тебе дуже не вистачає…

Я думав про все. Чи можемо спробувати почати спочатку?» – його голос звучав невпевнено, але щиро. Цей дзвінок застав Настю зненацька. Вона не очікувала, що Антон виявить ініціативу.

Її серце наповнилося сумішшю надії та сумнівів. «Давай спробуємо… Але нам потрібно багато чого змінити», – тихо відповіла вона.

Повернення Насті додому було початком нового розділу у відносинах. Вони почали розмовляти більше, проводити час разом та намагатися зрозуміти один одного.

Ці зусилля поступово відновлювали втрачений зв’язок, нагадуючи їм, чому вони свого часу обрали одне одного.

КІНЕЦЬ.