– І куди ж тепер, доню? – запитала Олена Петрівна в Яни на другий день, після шкільного дзвоника.

– На інститут в нас коштів немає. Так що вибирай щось простіше.

– Не переймайтеся! – заспокоїла донька.

– Он за горою, в Лісоводах, профтехучилище. Піду вчитися на оператора машинного доїння.

– На кого? – піднявся зі стільця батько. – Що за спеціальність?

За матеріалами – “Є”.

– На доярку! От на кого! – пояснила дохідливо.

Через декілька місяців Яна, разом з двома десятками дівчат, вивчала будову і специфіку роботи вакуумного обладнання. Робила хімічні аналізи молока. Годувала чорнорябих корів згідно з раціоном. Поєднувала теорію з практикою. Дівчину з командирськими задатками обрали старостою групи. Душа компанії.

Вона вміла організувати вечір запитань і відповідей. Була заводієм на розважальних вечірках. Такі хвацькі дівчата подобаються хлопцям. Тому й не було відбою від залицяльників. Але жодний не знаходив золотого ключика від дівочого серця.

– Ото комизиться. Ніби панського роду. Вдає польську шляхетну пані, – скаржилися парубки.

– Буде котромусь щедрий подарунок.

Навідуючись додому, Яна не сиділа склавши руки. За що не бралася – всьому давала лад. Мамі з нею було добре. Вона вже не човгала до худоби в хлів, не сапала картоплю чи буряки.

Рідні тішилися тим, що виростили доньку не ледащою. До того ж дівчина була гарною: високою, з гордою поставою і великими терновими очима. А губи – дві пелюстки троянди, а коса до пояса. Купана в любистку і м’яті, заплетена в туге перевесло, вона заставляла обертати голови сивих дідів і покашлювати їй у слід.

– Чи маєш хлопця? – цікавилася мати. Їй не терпілося прийняти в сім’ю порядного парубка. Хотіла, як і кожна ненька, аби зять шанував тещу і тестя, не заглядав у пляшку, не був лінивим.

– Ай! Таке скажете, – відмахувалася Яна.

– Вони всі однакові. Один в один, як квасоля в стручку. Батько від почутого щиро сміявся.

– Не квапся. Будь обачною. Нині наречені на словах дуже добрі, а після весілля показують зуби і норов.

Через шість місяців Яна принесла до хати несподівану новину. Мовляв, вона виходить заміж. Так що, тату з мамою, добувайте сімейну калитку і не скупіться на гроші.

На заручинах дійшли згоди – відгуляти весілля після робіт на городах. Тоді буде більше часу, аби зайнятися підготовчим процесом. Весілля мало відбутися на обійсті нареченого.

Аби не впасти лицем у болото, Янині батьки дали сватам річного кабанчика і кілька тисяч гривень. Колись організувати і провести весілля було чималим клопотом для батьків. Це нині простіше. Поїхав в райцентр, домовився з власником кафе чи ресторану і – всі проблеми. Головне, аби тріщав від грошей гаманець. Будь-яка забаганка за ваш кошт.

В ту пору, коли Яна виходила заміж, весілля проводили вдома. Пили і гуляли до знемоги. Інколи, пригадуючи давні образи, зчиняли розбори польотів. Тоді верещало жіноцтво, тріщали сорочки. Але через хвилину-другу, суперники всідалися за багато накритий стіл і пили мирову.

Яна не дочекалася фіналу власного весілля. Вона втекла з нього. Приводом було те, що під час танцю, до неї з Василем, підійшла молода жінка з дитиною на руках.

– І тебе також здурив, – сказала непрошена гостя. – Ось мій подарунок тобі, Васильку! – мовила і простягла малюка нареченому. Той стояв, то червонів, то бліднів, хапав ротом повітря, мов риба викинута з води на берег. Насилу оговтався.

– Ти що з глузд втратила? – засичав.

– Ану геть з подвір’я! Я тобі… Не добалакав.

– На! Закуси своїми грішми. Хотів, аби я мовчала. Думав відкупитися від сина. Молодиця говорила все голосніше. Перекрикувала музику. Гості зацікавлено поглядали в їхній бік.

Усім хотілося дізнатися все до дрібниць. Таку виставу побачиш не часто. Яна вивільнилася з рук нареченого і крок за кроком віддалялася від нього. Ще мить – і вона покинула намет, вбраний сосновими гілками, різнокольоровими кульками і гірляндами.

Від почутого дівчині потьмарилося в очах. Все навколо стало сірим. Вона враз збайдужіла до музики, сміху, довгих столів з напоями і стравами. В один момент все стало чужим і непотрібним. Як вона обпеклася? Повірила гарним словам. Думала, що Василь полюбив її по-справжньому. А він?

Якою ж була засліпленою. В погоні за щастям, котре виявилося оманливим, вона втратила пильність. Гадала, що у Василя, котрий в профтехучилищі викладав фізкультуру, серйозні наміри. Що він чесний і відкритий перед нею.

Заручена в білій, мов розквітла вишня, фаті бігла сільською вулицею. І не дівчина, і не дружина. Вдалині миготіли вогники рідного села.

Спотикаючись, вмиваючись слізьми, прямувала додому. Батьки залишились там, на чужому обійсті. Їм вже ніколи не бути сватами. Шкода, що так сталося. Вийшла на місток, котрий з’єднав два береги вузенької річки. Спинилася. Під ногами жебоніла вода. Купалися зорі.

Шарпнула щосили фату, скрутила жужмом, немов непотріб, і кинула у воду. Хвиля підхопила нічний презент і понесла у темінь. Ще трохи, і мрія кожної дівчини зникла за густими кущами верболозу. Через тиждень Яна виїхала з села. Подалася в Одесу, до сестри.

Минуло небагато часу, і вона таки вийшла заміж за інженера морського порту. Нині у подружжя росте дві донечки. Щоліта Яна з сім’єю навідується до рідні. Тоді вони на кілька тижнів стають неймовірно щасливими. Про той випадок з невдалим весіллям ніхто і не згадує.

КІНЕЦЬ.