У моєму житті так вийшло, що у нас зі старшою сестрою Вікторією не самі теплі відносини, на жаль. Пам’ятаю навіть яскравий випадок з дитинства, коли вона всерйоз вмовляла наших батьків віддати мене в дитбудинок, бо я недобра для неї була.

Поки мама не пояснила причину поведінки Вікторії, я не розуміла, звідки в сестрі така ворожість до мене взялася, незрозуміла для мене зовсім. Виявилося, що це звичайні ревнощі – Вікторія мріяла бути єдиною дитиною в сім’ї, щоб вся любов батьків, смакота та найкращі іграшки діставалися лише їй одній і все.

Я, правду кажучи, дуже сподівалася, що це коли-небудь закінчиться, і намагалася в дорослому віці з нею налагодити контакт, адже вважала, що рідні люди мають добре жити і ладнати між собою.

У свій час навіть здавалося, що мені це вдалося – коли у моєї старшої сестри з’явилися діти, і не було можливості сидіти з ними вдома одній, тоді я підтримувала її як могла. Якраз саме на той момент у сестри на роботі був стабільний графік: два дні вона працювала, а потім два дні – вихідні мала.

Тому мені таки довелося під графік моєї сестри підлаштовувати своє особисте життя: більшу частину часу, коли її не було вдома, я виконувала безкоштовну повністю усю роботу няньки для своїх племінників. Хочу зазначити, то я сама так вирішила, бо бачила, як важко Вікторії і хотіла допомогти рідній людині з цим.

За свої послуги я, звичайно ж, ніколи нічого не в замін просила, адже не дивлячись на всі негаразди, сестра для мене рідна людина. Сподівалася тільки на те, що Вікторія стане ставитися до мене набагато краще, і що колись при необхідності виручить так само мене.

А півтора роки тому я народила дочку, і відтоді сестра ніби забула до мене дорогу, й згадувати перестала про існування моє. Якщо раніше вона приходила до мене в гості з племінниками, в основному, щоб в черговий раз залишити їх у мене, то коли вона зрозуміла, що тепер мені самій потрібна допомога і сидіти з її дітьми я змоги не маю – просто звела спілкування до мінімуму, як могла. Я не очікувала, що вона так вчинить після того, скільки я зробила для неї.

Я добре розумію, що вона не зобов’язана щось для мене робити, але все-таки мені дуже прикро за це. Виходить, що коли я була корисна своїй сестрі – вона робила вигляд, що я для неї мало не найближча людина на світі, а як тільки стала не потрібна – вона про мене забула і залишила розбиратися зі своїми проблемами самотужки, так легко відмежувалася від мене.

Зараз мені нема в кого попросити допомоги з дитиною, і тому я дуже втомлююся сама. Була б рада, навіть якби сестра просто приходила до мене в гості, і приділяла племінниці, доньці моїй, трохи свого часу, щоб я змогла зайнятися іншими справами, адже дочка у мене дуже неспокійна, і практично не злазить з моїх рук, вона забирає весь мій час.

Вікторія ще й живе недалеко від мене, але завжди знаходить купу відмовок, щоб не приходити до мене зараз зовсім. Моя рідна старша сестра ніколи навіть на руки мою дочку не брала – таке відчуття, що тепер вона до неї ставиться так само, як в дитинстві до мене. Але я не можу зрозуміти причину.

Найприкріше, що Вікторія мені навіть дитячими речами не допомагає зовсім, хоча я в свій час багато чого її дітям, племінникам своїм, подарувала, і зараз була б не проти заощадити на покупках для власної дитини, скориставшись хоча б старим одягом, іграшками та коляскою своїх рідних племінників, яких я також виростила разом з нею. Та сестра навіть не говорить про це, а мені соромно самій у неї щось просити.

Не знаю, як примиритися з ситуацією, що склалася, адже я витратила багато часу і сил на чужих дітей, а подяки в результаті так і не отримала.

Та чи варто взагалі мені підтримувати відносини з такою сестрою? Можливо, варто забути про неї взагалі, якщо я в житті зовсім не потрібна їй і вона так ставиться до мене? Хіба родина потрібна тільки мені? Лише зараз думаю. Яка я нерозумна була, коли намагалася годити їй стільки років, хотіла добрі відносини з нею зберегти. Чи варто далі тягнутися до неї лише тому, що вона моя рідна сестра?

Джерело