Віра сиділа на кухні, снідала перед роботою, коли несподівано задзвонив телефон. Вона швидко підняла слухавку, щоб не розбудити сина. Йому до третьої пари в університет, нехай хлопець поспит.

На тому кінці дроту радісний жіночий голос вигукнув:

– Віра, привіт! Це Світлана. Не розбудила тебе?

Віра почала згадувати, хто така Світлана, але не встигла. Світлана сама представилася, хто вона така.

– Оце так! Ось, що значить довго не спілкуватися. Сестру свою не впізнала! Ну ти даєш! Ну розповідай як життя.

Віра почала розуміти, що це дзвонить її троюрідна сестра, з якою вони бачилися, якщо їй не зраджувала пам’ять, останній раз років п’ять тому на поминках у родичів. І більше вони з нею не спілкувалися, а раніше тим більше.

– Світлано, привіт. Слухай, ти можеш мені передзвонити через пару годин? Я на роботу збираюся і спізнюся. Так що зараз не можу говорити, – відмахнулася Віра.

-Так, звичайно! Тільки ти мені набери, а то сама розумієш, дзвінки платні. Тим більше в тебе інший оператор, – промовила Світлана.

Віра погодилася сама передзвонити сестрі, коли буде вільна хвилина на роботі.

– Привіт Світлано ще раз. Що ти дзвонила? Тільки давай швидше, а то в мене роботи багато, – сказала Віра, передзвонивши Світлані.

– Коротше Віра, мій чоловік буде проїздом у вашому місті. Йому треба десь перекантовуватися днів три-чотири. Нехай він у тебе поживе ці дні. Він не обмежить вас. Йому треба лише ліжко, подушки і накритися чимось. Ти ж нагодувати зможеш його. У їжі чоловік не вибагливий, їсть все, що приготуєш, – на одному подиху промовила Світлана.

Поки Світлана говорила все це Вірі, у Віри лунало в голові, що вона цього чоловіка не знає, навіть не бачила жодного разу. А сестра так просто вже й поселила його у Віриній квартирі.

– Стоп, стоп, стоп, Світлано. Почекай. А нічого, що ні він ні я, один одного не знаємо? Як він приїде до абсолютно незнайомих людей пожити чотири дні?

І ще. Я живу не одна, а з сином, у мене всього дві кімнати і сторонній чоловік мені в моїй квартирі не потрібен.Та у мене навіть подушки немає зайвої, не те що ліжка! Можливо, краще пошукайте готель чи хостел, – намагалася тактовно, відмовити Віра.

-Ой, Віро! Незнайомі, так познайомитеся. Йому всього то на три-чотири дні потрібно …. А що, у тебе правда зайвої подушки немає? Ось і приїжджай в гості до тебе! Приїдеш і будеш спати на голій підлозі. .. Та добре, не так це вже і важливо, курточку даси під голову і на підлозі постелиш йому. Він без простий чоловік. Ну що, домовилися? – радісно вигукнула Світлана.

Віра вирішила припинити “заселення” незнайомого чоловіка у її квартиру.

-Ні, не домовилися. До мене приїжджати не потрібно! Не на три дні, ні на один. Інтернет тобі в допомогу, там і знайдете недороге житло. Якраз на три-чотири дні!… Усього хорошого! – промовила Віра, і поклала слухавку.

Ця Світлана напевно думала, що Віра з розкритими обіймами зустріне її чоловіка. Виділить йому кімнату, ліжко, і тому подібне.

Якими ж нахабними бувають ці несподівані гості.