На сьогоднішній день я доросла та вже давно самостійна жінка. Маю свою власну сім’ю і дітей. Але дуже сумно, правду кажучи, на душі, що мої рідні виявилися такими людьми, про що мені навіть розповідати неприємно. Та мені варто це зробити, щоб зрозуміти, як я маю рухатися далі.

Все своє дитинство я відчувала себе непотрібною дитиною в своїй сім’ї. Заміж моя мама вийшла тільки тому, що дізналася, що я скоро маю з’явитися на світ. Через три роки у неї з’явилася ще й моя сестра Ольга.

От саме Ольга якраз була довгоочікуваним дитям, мама її дуже любила, вона просто не уявляла жодного дня існування без неї. До неї все сімейство ставилося з неймовірною теплотою, на відміну від мене. Тоді, будучи ще зовсім малою дитиною, Ольга проявляла наполегливий і, на жаль, дуже егоїстичний характер, але це тільки розчулювало моїх батьків.

Моїй сестрі було дозволено все, ніхто не хотів їй перечити зовсім, щоб не образилася. Хоче вона іграшку дорогу, будь ласка, купимо їй, вона ж молодша дитина в сім’ї, говорили батьки, купуючи мені дешеву ляльку, на яку залишилися гроші.

Ольга у наших мами й тата була завжди на першому місці, і це було видно для мене щодня, кожну хвилинку. З нею робили вони завжди робили уроки, водили в секції, милувались її блакитними очима.

А мені, на відміну від сестри моєї, доводилося самій пробивати дорогу в життя. Я сама шукала собі заняття. Згодом записалася в безкоштовну секцію шахів, адже вона єдина була безкоштовною, на інші гуртки грошей мені ніхто не виділяв, в школі я теж була зразковою ученицею. Вступила до університету, постійно підробляла, як тільки траплялася якась нагода. Але це сприймалася, як належне.

А от моя рідна сестра Ольга усім на радість виросла справжньою красунею. Батьки і всі родичі нею захоплювалися і пишалися дуже. Завдяки підтримці мами й тата, моя сестра отримала золоту медаль в школі. Вступила до університету на платне відділення. Всі ці роки вона гарно одягалася в модні речі, завжди обідала в кафе, в звичайну їдальню вона ходити не хотіла, їй там нічого не подобалося.

А коли мені виповнилося 20 років, я зрозуміла, що мені набридло бути другим сортом в нашій сім’ї. Я просто зібрала свої речі та переїхала в інше місто. Мене ніхто не вмовляв залишитися, не просив швидко повернутися, таке враження, що ніхто й особо не помітив мого від’їзду і сумувати за мною зовсім не збирався.

Періодично я телефонувала своїм мамі і татові. Але вони були холодні до мене, постійно лише розповідали про успіхи Ольги, а моїм життям цікавилися дуже мало, я й тоді перестала телефонувати, а самі мої батьки мені жодного разу так і не подзвонили, жодного.

Незабаром я вдало вийшла заміж, маю хорошого чоловіка та двоє дітей. Своїх синів я дуже люблю однаково. Ми з чоловіком фінансово добре забезпечені люди, займаємося бізнесом, який приносить нам дуже хороший дохід, тому мені жити зараз стало набагато легше, мене чоловік і діти люблять, я маю рідних людей і підтримку та опору від них.

Тато й мама мої постаріли за ці роки. А нещодавно батько занедужав. Я стала допомагати батькам фінансово, адже мала таку нагоду і для мене це не було важко. А Ольга проживала разом з ними. Заміж так вона і не вийшла. Каже, що не змогла знайти гідного її красі чоловіка.

Коли я приїхала в черговий раз в наше село, то мама стала мені серйозно дорікати в тому, що я недостатньо їм допомагаю, хоча маю можливості хороші. А я сказала, що Ольга теж їхня улюблена донька і вона має доглядати батьків нарівні зі мною. Ми тоді посперечалися з родиною серйозно.

Я ще в той вечір я поїхала додому. З сумом розповідала усе чоловікові про своє дитинство непросте. Мама з татом все своє життя присвятили Ользі, нехай вона їм зараз і допомагає, чому вони вимагають більшого від мене, вони й так мною не задоволені.

Я і так занадто багато для них роблю. Гроші надсилаю їм щомісяця, вони в моєму дитинстві для мене такого не робили.

Все найкраще у батьків для моєї рідної сестри Ольги було, а мені обноски від маминих подруг. Не пам’ятаю жодної нової речі, що була куплена батьками особисто для мене. Більше приїжджати до них в село я не хочу. Надсилати гроші буду, але бачити їх зовсім не бажаю. Я жодного доброго слова від них за все своє життя не почула, навіть згадувати ті роки мені дуже сумно.

Вони ображаються, сестра мені дзвонить постійно і вичитує мене. Але чи маю я доглядати своїх батьків, які все лише для моєї сестри робили?

Джерело