Я виховую донечку, яку народила коханка мого чоловіка.

Так, ви все правильно прочитали. Хтось подумає, що я несповна розуму жінка і мені треба лікуватися. Але прошу дослухати мою сповідь до кінця.

Тоді був 2005 рік, у нас з Олексієм була родина і приватний бізнес. Коханий мав декілька продуктових магазинів, товар возили з Польщі, Італії, Німеччини.

Його робота дозволяла мені не працювати та повністю займатися хатніми справами. Тим паче, тоді у нас був син Микитка, 5 рочків. Я всю себе присвятила вихованню сина та господарстві. На Олексія вдома завжди чекав домашній борщик, вареники, голубчики. Ну і куди без ідеальної чистоти?

Однак, все зруйнувалося в той проклятий вечір. Ми поверталися додому після гостини у друзів, син вже спав у машині. Під’їжджаючи до будинку я помітила, що Олексій трохи почав нервуватися. Біля воріт стояла молода дівчина і тримала рожеву ковдрочку. Як тільки ми вийшли з машини, вона підбігла до чоловіка:

– На! Забирай! Дарма я тебе послухала і не зробила аборт!

Я дивилася на дівчину, як вкопана. Олексій також не розумів, що відбувається.

– Я не хочу її ні бачити, ні чути! Не смій до мене навіть телефонувати і щось казати доньці!

Декілька хвилин я стояла на морозі, у сильну завірюху. Вже деякі сусіди почали визирати на крик з вікон і дивитися на нас. Тільки Олексій мовчав і тримав на руках рожеву ковдрочку.

– Ходімо, не треба на морозі стояти. Я вдома все поясню…

Як виявилося, та дівчина – наша колишня працівниця, яка рік тому звільнилася.

І ви самі здогадалися, яка була причина. 

– І що ми будемо з ним робити? – тихо запитав Олексій, коли обережно вклав спати дівчинку на ліжко.

– Як що? виховувати. Це ж… твоя донька.

Домовилася з лікарями за подачку в конверті, що вони занесуть мені фальшиву другу вагітність у медичну картку. Дівчинку назвали Богданою. У мене не було до нього якоїсь ненависті чи інших негативних емоцій. Просто зрозуміла, що дитинка ні в чому не винна. За що мені ненавидіти 2-місцяне немовлятко?

Дуже довго не могла пробачити Олексієві зраду. Ми ходили до психолога і навіть думали про розлучення. Але знаєте, час лікує. Я побачила, що чоловік дійсно кається за свій гріх, намагається повернути довіру до себе. Повірте, я не вибачила його за один день, на це пішли роки та місяці.

Наш син Микитка дуже сильно полюбив Богдану. Постійно з нею грався, ходив гуляти з коляскою на вулицю, хвалився всім друзям, яка нього гарна сестричка. І ніколи та нікому не давав ображати Богданку.

Минуло 18 років.

Богдана виросла і стала точною копією Олексія.

Навіть носа морщить так само, коли хоче пчихнути. Я називала її своєю рідною донькою. Хоча деякі сусіди досі люблять мені обмити кісточки та косо дивитися, коли ми з Богданою десь проходимо у дворі.

Тиждень тому в доньки було свято – повноліття. Ми вирішили відсвяткувати спершу в родинному колі, а потім Богдана поїде з друзями в кафе. Прийшли свекри, мої батьки, хрещені Богдани. І неочікувано з’явилася нова гостя – мама Богдани.

– Ти що тут забула? – крізь зуби сказав Олексій та відвів її за ворота.

– Як що? Я до своєї доньки приїхала. Де Віолетта?

– Її звати не Віолетта, а Богдана. Чого тобі треба?!

– Господи, не могли краще ім’я для неї вибрати? Ну я приїхала, привезла їй подарунки. Косметика, новий телефон. Де вона?

– Слухай, у неї є батьки. А ти порожнє місце. Згадала про доньку тільки через 18 років? Де ти раніше була?

– Тобі яке діло, де я була? Я на вас взагалі до суду подам!

– Провалюй геть і не смій навіть сюди більше носа пхати. Інакше я поліцію викличу.

Олексій прогнав дівчину геть. А я тоді зрозуміла, що нашу родину ніхто та ніщо не зруйнує. Аже ми готові захищати один оного і дарувати любов. Все-таки, Олексій чудовий батько і я рада, що діти мають такого татуся.

А Ви б змогли прийняти чужу дитину, як це зробила наша читачка? 

КІНЕЦЬ.