Я росла з бабусею та дідусем, тоді як моя мама шукала своє власне щастя і врешті-решт вийшла заміж за Валерія – багату людину. Вона народила від нього ще двох дітей, і, здавалося, забезпечила собі заможне життя. Минали роки.

Я закінчила школу, закохалася, вийшла заміж та народила дитину.

Через трагічну випадковість наш первісток народився недоношеним, і йому знадобилася дорога медична допомога.

У відчаї я звернулася до матері та вітчима за фінансовою допомогою, але вони відмовилися, пославшись на власні труднощі,

що включають купівлю нової машини. Батьки мого чоловіка Гната, а також бабуся та дідусь допомогли нам своїми заощадженнями, що дозволило нам забезпечити необхідне лікування для нашого сина.

Життя було вихором, але нам вдалося виростити успішного спадкоємця, який розширив розпочатий нами бізнес. Він уже подарував нам онуків та почуття впевненості у завтрашньому дні.

На святкуванні 75-річчя моєї матері в розкішному ресторані я почувала себе не у своїй тарілці серед цих незнайомих людей, які формально були моєю родиною.

Після пари годин незручного вечора я вирішила піти. Тоді мама відкликала мене убік, розповівши про фінансовий крах Валерія. Вона також почала нарікати на дітей,

які вимагають продати будинок і на онуків. Потім вона нахабно приписала собі заслугу у моєму фінансовому успіху, стверджуючи, що, відмовившись допомогти мені багато років тому, вона тим самим дала мені стимул багато працювати.

Відповівши їй з тією ж прямотою, я заявила, що краще допомагатиму чужим людям, ніж забезпечуватиму її і Валерія.

Вечір залишив гіркий осад, і після цього я часто замислювалася про те, як вчинки людини в юності можуть вплинути на наступні роки.

КІНЕЦЬ.