З Іриною ми навчалися разом в університеті, але після випуску ми рідко зустрічалися, кожна знайшла роботу і була зайнята.

Але спілкуючись у соц. мережах, не втрачали одна з одною зв’язку. Переписувалися і з Іриною, але я не знала, що вона так і не знайшла нормальної роботи.

Якось Іра поскаржилася, що працює на підприємстві і зарплати ледве вистачає на життя, а в неї маленька дитина. Треба сказати, що вона знала, що я нещодавно стала редактором видання, і тому мені незручно було їй не допомогти.

Я не знала її як фахівця, але вирішила ризикнути. Чому не допомогти, якщо є можливість?

Півроку Ірина писала лише невеликі нотатки, але я її не квапила. Виконувала вона різні доручення для нашого рекламного відділу.

Думала, нехай звикне, а там зможе писати і щось значне. І може так усе й тривало, якби одного разу Ірина не принесла статтю на економічну тему.

Стаття була написана цікаво та грамотно, і я раділа за неї та за себе, адже на роботу брала її я під свою відповідальність.

Після цієї статті Ірі запропонували перейти до економічного відділу та підвищили зарплату. Без зазріння совісті вона погодилася.

На що вона сподівалася, я не знаю. Адже вона брала величезну відповідальність, будучи неспроможна виконати цю роботу.

Все вирішилося, коли до нас до редакції зателефонував відомий журналіст і сказав, що цю статтю він писав, а ми просто трохи змінили і надрукували, як свою. Для мене це був шок.

Мало того, що на мені лежала відповідальність за це, я не перевірила матеріал, а повірила на слово, що я не очікувала такої брехні від колишньої однокурсниці.

Ірину звільнили, а мене понизили на посаді. Але річ не тільки в цьому.

З’явилася недовіра до нашої роботи і тепер довго доведеться відновлювати репутацію нашого видання і мою зокрема. Думаю, що і для Ірини закрито дорогу у велику журналістику. Навіть маленька брехня породжує великі проблеми.

КІНЕЦЬ.