Андрій та Люся, зовні ідеальна пара, проживали разом уже дванадцять років. Їхнє сімейне життя здавалося зразковим, але тільки на перший погляд.

Люся, використовуючи повну довіру Андрія, потай від нього зустрічалася з двома іншими чоловіками. Вона була впевнена, що Андрій ніколи не залишить її та їхніх двох дітей, але не могла собі уявити, що скоро все зміниться.

Якось увечері Андрій повернувся додому раніше, ніж звичайно. Люся не чекала на нього так рано,

і в цей момент перебувала в компанії одного зі своїх таємних коханих. “Люся, що тут відбувається?” – Запитав Андрій, стоячи у дверях вітальні.

Люся, що попалася “на місці злочину”, на мить втратила мову. “Це не те, що ти думаєш, Андрію,” – почала вона, але Андрій перебив її. “Мені не потрібні пояснення.

Я бачив достатньо”, – з гіркотою в голосі сказав він. Цей момент став точкою неповернення їхнього шлюбу.

Андрій зрозумів, що роки, які він вважав щасливими, були лише ілюзією. Він відчув себе зрадженим та обдуреним.

Тієї ночі він пішов, залишивши Люсю одну з її жалем і спогадами про те, що колись було. Наступного ранку Андрій сидів у кафе, намагаючись зібрати думки.

“Як мені тепер жити з цим?” – Запитав він у свого старого друга Ігоря. “Ти маєш рухатися далі, Андрію. Ти заслуговуєш на щастя,” – відповів Ігор, підтримуючи свого товариша.

З цього моменту Андрій розпочав новий розділ у своєму житті. Він вирішив сконцентруватися на своїх дітях та побудові життя без Люсі.

Згодом він зрозумів, що хоча зрада і була болісною подією, зате вона розплющила йому очі на справжні цінності і дала можливість переоцінити своє життя.

КІНЕЦЬ.