Морозним грудневим ранком Інна Миколаївна обережно пробиралася зледенілою стежкою до автобусної зупинки.

Насилу долаючи слизьку дорогу, вона дійшла до зупинки і почула, як група чоловіків скаржиться на неприбрані, небезпечні умови та відсутність громадянської відповідальності.

Інна підслухала їхню розмову про поганий стан громадських місць та непідготовленість до зимових умов.

Чоловіки були засмучені, згадуючи кращі часи, коли доріжки були чистими, а громада доглянутою.

Відчуваючи ностальгію, Інна сама нарікала на нинішнє запустіння і турбувалася про майбутню подорож.

Несподівано Інна згадала про наявність піску у найближчому резервуарі, що привернуло увагу чоловіків. Вони відреагували з обуренням, питаючи, чому вони повинні самі розкидати пісок.

І тут до зупинки підійшла молода жінка, впевнено ступаючи обмерзлою доріжкою. Роздратована зауваженнями чоловіків, вона взяла справу до рук.

Жінка знайшла в мішку поруч пісок і посипала їм доріжку, створюючи безпечний шлях до автобуса для себе та Інни. Чоловіки давали покровительські поради, але не допомагали.

Коли Інна сідала в автобус, вона спіткнулася, але її підхопила молода жінка. Один із чоловіків єхидно посміхнувся, на що Інна відповіла різким, проникливим зауваженням про відсутність справжньої мужності.

До кінця поїздки чоловіки мовчали, розмірковуючи над словами Інни та власною бездіяльністю.

КІНЕЦЬ.