Так вийшло, що у Володимира з родичів залишилася лише старенька бабуся. Бабуся завжди була жадібна. Батько Володимира називав тещу скнарою. Але бабуся дуже любила Володю. Ні, вона не обдаровувала його дорогими подарунками, але цукерка для онука в неї завжди була.

Коли Володимир приходив до бабусі в гості, то відбувалося таке дійство – десь діставалася коробка, в якій лежали різні цукерки, і Володі дозволялося самому вибрати цукерку.

Батьки Володимира жили як усі, особливого достатку не було, але й у злиднях вони не жили. Щороку їздили у відпустку за кордон. Навіть купили дорогу машину, в якій через місяць після покупки і не стало ботьків. Володимир тоді вже працював, збирався одружитися з Вірою.

Після прощання виявилося, що квартира у заставі у банку. Окрім цього, у батьків виявилися й інші кредити. Порадившись із нотаріусом, Володимир вирішив не вступати у спадок. Він мав величезне здивування – борги батьків. Але нічого не вдієш, вступати у спадок означало розплачуватися за борги батьків.

Звісно, весілля відклалося. Взагалі майбутнє стало туманним. До того, як не стало батьків була ясність. Батьки були не проти того, щоб молода сім’я жила з ними. Не тимчасово жили, а «хоч усе життя». Батьки були товариські, багато друзів, веселі свята, любили свого сина. Здавалося, щастя ніколи не скінчиться. І раптом таке горе.

Весілля не просто відклали, а Володимир був упевнений, що тепер Віра не вийде за нього, за злидня, заміж. Врятувала всіх бабуся, запропонувала жити з нею:

– У мене точно боргів немає, а квартира все одно вам дістанеться.

Щиро кажучи, навіть Володимир не очікував від бабусі такого жесту. Скромне весілля відбулося. Бабуся з Вірою якось добре порозумілися. Життя налагодилося. Через три роки бабуся почала поступово здавати, а згодом її не стало. Віра сумувала, вона полюбила бабусю чоловіка, і останнім часом доглядала її.

Після прощання Володимир з Вірою будували плани, тепер можна й дитину народити. А ще продати бабусину квартиру, взяти іпотеку та купити квартиру в новому будинку. Але Володимир якось швидко «здувся» – і квартира у бабусі нормальна, нема чого купувати іншу, і дітей він не хоче. Віра вважала, що так горе вплинуло на Володимира, мине час, і він знову почне будувати плани.

Минуло півроку, а нічого не змінювалося.

Цього дня Віра відчула себе погано. Начальниця відпустила її додому.

Приїхавши додому, Віра знайшла чоловіка вдома. Він лежав на дивані та грав у комп’ютерну гру.

– Чому ти вдома? – здивувалася Віра.

– А ти, чому вдома? – Чоловік явно здивувався приходу Віри.

– Я занедужала. А ти теж?

– Так, так, я теж нездужаю, – зрадів підказці Володимир.

– Треба лікарняний оформити, – Віра набирала номер сімейного лікаря. – Тобі теж.

– Мені не треба, мені вже краще, я завтра піду на роботу, – заспокоїв дружину Володимир.

Спеціаліст проконсультував, призначив, що робити Вірі. Володимир доглядав дружину. Навіть запропонував взяти невелику відпустку, щоб доглядати Віру.

– Так, годі, не настільки мені погано, – відмовилася Віра.

Через три дні Вірі стало краще, вона пішла до крамниці. Сусідка біля під’їзду, привітавшись, запитала:

– Ну що, знайшов Володя собі нову роботу?

– Не зрозуміла? Ви щось плутаєте, він працює, – здивувалася Віра.

– Це що ж у нього за робота, що два місяці вже вдома сидить? – посміхнулася сусідка. – Йде кудись вранці та назад додому. До вечора носа надвір не показує. Увечері знову кудись йде і все. Гарна у нього робота. Багато платять за таку роботу?

– Нам вистачає, – відповіла Віра, сенсу не було розмовляти із сусідкою.

Увечері Віра влаштувала допит чоловікові. Зрештою він зізнався, що вже два місяці не працює.

– У сенсі, не працюєш? Ти ж зарплату приносиш щомісяця? Хто й за що тобі платить?

– Розумієш, – Володимир зам’явся. Йому не хотілося видавати свою таємницю, але скільки не тягни, сказати довелося:

– Бабуся перед тим, як її не стало, мені віддала свої заощадження – там багато грошей. Я на них живу. А закінчаться, знову вийду на роботу. Я ж маю право відпочити?

Від обурення Віра не могла вимовити й слова. Ну, звичайно, це його гроші, але невже не можна було їх вкласти у щось потрібне?

Віра не змогла б пояснити, які почуття наринули на неї, чомусь їй здавалося, що чоловік зрадив її. Так, приховуючи, обманюючи дружину, Володимир зрадив її.

«А із зрадником жити не можна», – вирішила Віра, пішла від чоловіка та подала на розлучення.

КІНЕЦЬ.