Моя свекруха вирішила вийти заміж. Ну і скатертиною їй дорога. Але їй просто так не хочеться, їй захотілося пишне весілля, на яке вона не має грошей. А ці гроші їй мають подарувати ми. Так, так, не позичити, а саме подарувати, як презент на весілля від люблячого сина і невістки, що її поважає.

Але ні копійки вона не отримає, бо не заслужила. А ще я пригадаю їй усе, що вона говорила перед нашим весіллям.

Ми з чоловіком не просили ні в свекрухи, ні в кого ще грошей на весілля. Ми хотіли влаштувати свято – ми його влаштували для себе та своїх близьких людей.

Свекруха, щоправда сильно відмовляла нас. Бухтіла, що весілля вже давно себе вичерпали, ніхто вже ніяких масштабних гулянок не проводить.

– Ти білу сукню хочеш? Ви вже два роки живете разом, чого людей смішити?

Так, я купила білу сукню. Заміж я виходила вперше, мені хотілося надіти білу сукню, щоб почуватись у цей день особливою.

З місцем проведення банкету ми свекрусі теж не догодили. Ресторан навіщось зняли, а треба було просто покликати менше гостей та накрити стіл удома самим. Ні, вона допомагати не збиралася, це ж наше весілля.

Загалом, на все вона мала свою думку, все їй не подобалося і зводилося до того, що треба було просто розписатися і не витрачати час і гроші.

У неї самої весілля було за всіма правилами, вона сама розповідала, але на мої запитання, а чого вона з чоловіком просто не розписалася, свекруха заявляла, що тоді був інший час.

Нам у подарунок вона піднесла один із сервізів, який припадав пилом у неї в шафі. Такими сервізами вже сто років ніхто не користується, ми його теж у шафу поставили.

Два роки жили не тужили, а тут свекруха з придихом оголошує, що збирається заміж. Очі блищать, рум’янець грає, на губах посмішка.

Я, наївна, думала, що вона заміж за власними завітами і вийде. Просто розпишеться у РАЦСі, стіл накриє вдома, загалом, зробить так, як і нам радила.

Але ні. Вона хоче і сукню білу і кафе з гостями, а ще дуже хоче, щоб ми це свято душі оплатили, ось такий подарунок з нас вимагала.

Я ще перетравлювала інформацію, а чоловік уже став мамі пояснювати, що вона надто широко крокує у своїх бажаннях, штани ось-ось порве.

– Ти не щодня мати заміж видаєш! Можна й гарний подарунок зробити! – обурилася свекруха, але продовжити думку я їй не дала, у мене нарешті запустився після шоку мовний апарат.

Сказала і з приводу кафе, що нема чого себе буржуйку показувати. Нехай збирає найближчих рідних, сама салати приготує, гаряче, а потім із чоловіком ще добу посуд мити будуть. А чого? У її віці це вже цілком нормальна заміна шлюбної ночі.

І в подарунок від нас вона отримає сервіз, такий самий, як вона подарувала на весілля нам. Не виключаю, що це буде той самий сервіз.

Свекруха блиснула на мене очима і заявила, що на своє весілля вона не покличе мене. Чоловік сказав, що його зі списку запрошених можна викреслювати в такому разі.

– Запам’ятай, синку, жінку ти і поміняти можеш, а ось мати в тебе одна! – зліно примружилася свекруха і пішла з нашого будинку.

Ми з чоловіком весь день обговорювали це. Заміж вона намилилася. Ну-ну, нехай виходить. Тільки від нас на цей захід вона жодної копійки не отримає. Ми своє весілля самі оплачували, от і вона з чоловіком нехай піднапружиться.

КІНЕЦЬ.