На весіллі своєї племінниці познайомився із її подругою Вікою. Я був із дружиною, та й вона була не одна. Кілька разів запрошував її танцювати, доки дружина не зробила мені зауваження.

Потім сказала, що нам час іти додому. Я відмовився, і вона пішла сама, хоча знав, що вдома на мене чекає скандал.

Якщо моя дружина була з якоїсь причини на мене сердита, то після гучної сварки, вона мала звичку зі мною не розмовляти тижнів зо три. Але це мене не зупинило, дуже вже сподобалася мені дівчина.

Я знав, що неправий, що старший за неї, але нічого не міг з собою вдіяти. Ми обмінялися номерами телефонів, але я не поспішав їй дзвонити, думав, що на відстані моє захоплення пройде.

Віка подзвонила першою, і ми домовились зустрітись. Познайомилися ближче, виявилось, що у нас багато спільного.

Але зважитись на щось серйозне, я не міг. У мене сім’я та й вона давно живе з хлопцем цивільним шлюбом. Домовилися про нову зустріч, але вона не прийшла.

Через тиждень вона поїхала відпочивати, звичайно ж, не одна. Не приховую, мене це чомусь зачепило, у мене наче було право на ревнощі. Щодня я чекав, що вона подзвонить, і коли вже втратив будь-яку надію, вона зателефонувала і сказала, що все добре обміркувала і нам не можна бути разом.

Вона не хотіла руйнувати мою родину і незабаром вийшла заміж. Більше її ніколи не бачив. Образи у мене на неї немає, залишився лише біль розлучення та відчуття самотності. І ще спогади.

Але в одному вона була не права, що не хотіла заважати моєму сімейному життю. З дружиною ми незабаром розлучилися.

За іронією долі, вона незабаром вийшла заміж за людину, з якою вона мала роман уже більше року. Що це, випадковість чи покарання?

КІНЕЦЬ.