Я розповіла своїй свекрусі про невірність мого чоловіка. Її реакція мене спантеличила

Я завжди вважала, що у мене хороші стосунки зі свекрухою, тому я не боялася поділитись з нею про свої підозри, щодо чоловіка і його невірності. Однак такої реакції я від неї не чекала.

Я підозрювала, що мій чоловік Станіслав, якому сорок три роки, ходить наліво. Я була спустошена, і оскільки я вважала свою свекруху подругою, я сказала їй про це. Та краще б я мовчала!

Моя свекруха мила жінка, ми ніколи навіть не сперечалися. Вона ніколи не лізла в наше життя, і навіть коли в нас народилися зі Стасом дітки, вона не “нудила” мене своїми порадами.

Ми мало говорили і говоримо про Станіслава. Я ніколи їй ні на що не жалілася. По-перше, не було причин, а по-друге, за ці дванадцять років я зрозуміла, що вона любить його понад усе.

Це добре, я насправді рада, що у них такі хороші і теплі стосунки. Але коли я дізналася, що у чоловіка на стороні інша жінка, я поміняла думку про свекруху.

Я була у відчаї, шукала доказів тому не дивно, що по вигляду мого обличчя і не тільки, було зрозуміло, що я не висипляюся і погано почуваюся.

Та що б там не було, я не підіймала з чоловіком це питання, оскільки лякала невідомість.

Я боялася, що якщо я озвучу проблему вголос, Стасу доведеться приймати рішення. А що буде, якщо він покине не її, а мене?, – раз у раз шуміло в голові.

Я взагалі не могла цього навіть уявити. Одного дня я зустріла свою свекруху, і вона відразу ж занепокоїлася про моє здоров’я. Я плакала, як маленька дівчинка. Я думала, можливо, вона може мені допомогти. Може, якось вплине на свого сина.

Трохи повагавшись, я довірилася їй. Моя свекруха здригнулася і відсторонилася від мене. Я бачила, як їй доводилося боротися, вона не була б гарною актрисою.

Та найгірше було дальше. Замість того щоб злитися на сина і приймати якісь рішення, вона почала звинувачувати мене в тому, що це я погана дружина, раз від мене втіче чоловік.

– Знаєш, дорога моя, чоловікам іноді потрібні зміни, і ми повинні з цим змиритися. Я знаю, що останнім часом у вас були проблеми. Стас вже довгий час виглядає якось дивно, він весь час сумний, – пояснила вона мені, і я не могла знайти потрібних слів.

Я не хотіла вірити, що свекруха не на моєму боці. Вона у всьому робить винною мене.

– Як так можна, Лідія Петрівна? Ви взагалі розумієте, що кажете? На чиїй ви взагалі стороні?

–  Він мій син, – сказала мені свекруха у відповідь.

Лідія Петрівна порадила мені, дозволити Стасу “повеселитися” і повернутися додому самостійно.

З того часу минуло кілька місяців, і мої стосунки зі свекрухою змінилися в гіршу сторону. Ми більше не подруги, як колись і не думаю, що коли-небудь будемо. І хоча Станіслав заперечує свою невірність, я досі йому не вірю. Та ми продовжуємо жити разом і нічого не змінюємо.

Через деякий час я все ще дивувалася, як свекруха могла так зі мною поводитися. І тоді мені в голову прийшла одна ідея-хитрість, щоб трохи її роздратувати.

Два вихідних поспіль вона доглядала за нашими дітьми, і кожного разу я ходила з подругою в салон краси. Я просто сказала своїй свекрусі, що мені потрібні зміни, і що нам усім потрібно час від часу насолоджуватися життям поодинці.

Я змовницьки підморгнула їй, щоб дати зрозуміти їй свою двозначність. Її обурений погляд був того вартий. Моя совість чиста. Але я рада, що в нас все так закінчилось, бо могло бути в рази гірше.

Чи не так?

Джерело