Мене насторожує впертість чоловіка у питанні оформлення квартири. Розмови перейшли в стадію суперечки, а головний аргумент чоловіка “ми ж сім’я”.

І що? У сім’ї не може бути роздільного майна? Я іпотеку брала ще до весілля, якщо що. Чоловік не зробив жодного платежу, а тепер вимагає, щоб квартира була оформлена на нас двох.

З якої радості? Початковий внесок мій, іпотеку я закривала з продажу своєї квартири, чоловік фінансово в цьому не брав участі від слова зовсім.

У мене була однокімнатна квартира від мами, в ній я і жила довгий час. Але однушка була маленька, до того ж район мені ніколи не подобався, тому я завжди хотіла змінити квартиру. Поки це питання не стояло гостро, я вирішила збирати на перший внесок по іnотеці, тому що хотілося мені купити двокімнатну, а то й три.

Назбирала на перший внесок, взяла іпотеку. Вирішила, що двокімнатну поки що здаватиму, щоб було простіше за неї виплачувати іпотеку, а сама продовжила жити в однокімнатній.

Я познайомилася з чоловіком, закрутилися стосунки, він покликав мене заміж. Вже удвох у цій однодушці було тісно, тому я виселила квартирантів і ми почали перебиратися у двокімнатну квартиру.

Її стан і до здачі в оренду був не дуже, а після мешканців ремонт напрошувався однозначно. Ми з чоловіком розписалися, робили ремонт у двокімнатній квартирі, купували меблі.

Скажу одразу, в ремонт здебільшого вкладалася я, тому що у чоловіка були тоді проблеми на роботі, і грошей він приносив дуже мало.

Коли у двокімнатній стало можливо хоч якось жити, ми перебралися туди, здавши однокімнатну, так стало простіше платити іпотеку та облаштовувати житло.

Спочатку я не хотіла продавати однушку, яка не є, а нерухомість, може принести користь. Але було важко обживатися на новій квартирі та платити іпотеку, тому вирішила все-таки квартиру продати.

Суми з продажу вистачило на те, щоб іпотеку закрити, а на гроші, що залишилися, злітати нам з чоловіком у відпустку. Квартира на той момент вже була відремонтована, але купити туди треба було ще багато чого.

Обжили ми квартиру, купили все, що потрібне, все було добре. Квартира, звісно, була оформлена на мене, чоловік цього питання до якогось моменту не торкався.

І ось нарешті назріла в нього розмова. Не знаю, чи сам він додумався, чи підказав йому хтось це чудове рішення, але чоловік став підводити до того, що нечесно, що квартира записана тільки на мене.

Аргументи були слабенькі. Типу, він допомагав з ремонтом, витрачав час, брав участь у покупці меблів та техніки, а в нього немає жодних прав на цю квартиру.

А які йому потрібні права? Я його тут прописала, не тицяю постійно в ніс документами про право власності, взагалі не порушую питання, що ми живемо на моїй території.

Але чоловіка наче переклинило на цій темі. Він завжди підводить до того, що я повинна оформити на нього якщо не половину, то третину квартири точно. Ми ж сім’я, він же брав участь. І що сильніше він напирає, то більше в мене з’являються підозри – а навіщо йому це? Він каже, що не почувається господарем у квартирі, де нічим не володіє. То хто тобі заважає?

Почався дрібний саботаж. Я прошу його перевісити полиці у ванній, а чоловік заявляє, що не збирається цього робити у чужій квартирі. Ну, не такими словами, але сенс саме такий.

Спати на ліжку в “чужій” квартирі він може, користуватися холодильником, плитою, рештою благ – без проблем, а щось зробити в цій квартирі – табу.

Мене вся ця ситуація починає напружувати. Таке відчуття, що мене хочуть кинути, бо іншої реальної та раціональної версії я не маю.

Відносини стають гіршими з кожним днем. Думаю, що тут і до розлучення дуже близько, бо чоловік продовжує гнути свою лінію.

Відчуваю, що й розлучення буде “веселим”. Вже бачу, як чоловік вилки перераховуватиме, адже це і його майно теж.

КІНЕЦЬ.