Зі своєю майбутньою дружиною ми навчалися разом в університеті. Але зустрічатися почали лише на третьому курсі, а після випуску одружилися.

Обидва знайшли чудову роботу, тому грошей вистачало і на нову квартиру, і на подорожі. Але проживши разом три роки, ми вирішили, що настав час подумати про дитину.

Коли з’явився син Матвій, здавалося, що ми найщасливіша родина на всьому світі. Але це тривало недовго.

Догляд за дитиною забирав багато сил і часу, дружина вимагала, щоб я більше часу приділяв дитині, бо їй важко. Але я не міг прийти на роботу втомленим і невиспавши. Почалися сварки.

Я почав затримуватись на роботі, додому йти не хотілося. А після того, як у нас в офісі з’явилася нова співробітниця Аліна, сім’я взагалі перестала мене цікавити.

Ми винайняли квартиру і майже всі вихідні проводили разом. Дружині я сказав, що в мене зрідка бувають відрядження.

Але одного разу я зрозумів, що більше не можу повертатися додому і, зібравши речі, пішов назовсім. Аліна була повною протилежністю моєї колишньої дружини, життя било в ній ключем, що мені дуже подобалося.

І навіть її ім’я було, якесь особливе для мене, ніж просте ім’я Ганна. Я думав, що нарешті щасливий.

Але тривало це недовго. Прийшовши ще раз до сина, я побачив колишню дружину з чоловіком.

Але я був неприємно вражений, коли Ганна подала на розлучення. Не очікував, що вона може любити когось іншого і виявив несподівано для себе, що мені від цього болить.

На той час я зрозумів, що втомився від Аліни, що помилився, думаючи, що саме з нею буду щасливий. Я почав нудьгувати за сином, хотілося частіше бачити Ганну, попросити її пробачення.

Зрозумів, що окрім них мені ніхто не потрібний, але як повернути сім’ю, не знав. Нарешті зважився поговорити про це з Ганною, не може ж вона мене не пробачити, хоч би заради дитини.

Тим більше, не раз помічав, як вона на мене дивиться, в її погляді я все частіше став помічати кохання. І якщо вона мені пробачить, то я вже зумію загладити свою провину.

Коли я спробував завести з нею про це розмову, Ганна сказала, що скоро виходить заміж і неважливо, що у нас дитина, а важливо те, що я покинув їх у найважчий момент.

А такий чоловік поруч ні їй, ні синові не потрібний. Я знаю, що за свої помилки треба платити, але ще не втрачаю надії. Адже вона любить мене, а не його.

КІНЕЦЬ.