Надя завжди відчувала, що в її житті чогось не вистачає. Вона прожила багато років у одноманітності, поки одного разу не вирішила зробити крок назустріч змінам.

Сміливо та рішуче – вона записалася на уроки акторської майстерності, не уявляючи, що це рішення кардинально змінить її долю.

На першому занятті, у прохолодному залі з м’яким світлом, вона зустріла Миколу. Він був високим, з яскравим поглядом, і, як і Надя, шукав у житті чогось нового та надихаючого. Між ними одразу виник зв’язок.

Вони обоє любили театр, щиро раділи кожному уроку, де могли бути разом. “Ти знаєш, я ніколи не думав, що знайду тут когось особливого,” – зізнався Микола якось після заняття.

“І я теж”, – посміхнулася Надя. “Мені здається, це доля.” Вони проводили разом дедалі більше часу, їхні почуття зміцнювалися з кожним днем.

Сцена стала для них місцем зустрічі, де вони могли бути самі собою і одночасно перевтілюватися в різні образи, досліджуючи глибини своїх переживань. Невдовзі Надя та Микола зрозуміли, що не хочуть розлучатися ні на мить.

Якось увечері, після захоплюючої вистави, в якій вони грали головні ролі, Микола взяв Надю за руку і повів до відокремленого куточку театру.

“Надя, відколи ти з’явилася в моєму житті, все змінилося. Я хочу, щоб ми завжди були разом,” – сказав він, дивлячись їй у очі. Її серце забилося швидше.

“І я теж хочу бути з тобою,” – відповіла вона з блиском в очах. Не минуло й року, як вони вирішили одружитися. Їхнє весілля було схоже на казку – сповнене музикою, сміхом і радістю.

Надя і Микола зрозуміли, що іноді для щастя досить просто відкритися новим можливостям і дозволити долі вести тебе непередбачуваними стежками життя.

КІНЕЦЬ.