І все ж я запитую себе: чи справедливо виправдовувати таке нерівне ставлення? Понад 15 років я невтомно працювала в Неаполі, але не для себе, а щоб забезпечити сина.

З чоловіком було важко, тож свята були для нас особливо важким часом. Я працювала насамперед заради мого сина Тимофія, який був здібним і старанним учнем.

Щоб забезпечити йому хорошу освіту, я поїхала за кордон, коли він навчався в дев’ятому класі, а після смерті чоловіка я не мала особливих причин повертатися додому.

Тепер я працювала для того, щоб фінансувати освіту Тимофія та допомогти йому купити квартиру. Разом ми навіть відремонтували мій будинок, встановивши сучасні зручності.

Тимофій одружився зі своєю шкільною коханою Надією, і вони разом уже 10 років. Я завжди була вдячна невістці за те, що вона дбала про мого сина і по-доброму ставилася до мене.

Нещодавно я зайшла в гості до сваті та помітила нову морозильну камеру та газову плиту. Я здивувалася, згадавши, що діти подарували мені на свята лише шарф та цукерки.

Така невідповідність покупок мене засмутила, і я вирішила поговорити з сином. Він пояснив їхній вибір тим, що я вже маю все необхідне, а господарство його тещі давно вже застаріло.

Тепер вони ображаються за те, що я висловила свої почуття. Син навіть наполягає, щоб я вибачилася. І все ж я запитую себе: чи справедливо виправдовувати таке нерівне ставлення?

Вклавши стільки сил у їхнє життя, хіба неправильно почувати себе ображеною через скромний подарунок порівняно з тим, що вони подарували моїй сваті?

КІНЕЦЬ.