Наталя вийшла заміж одразу після університету. Віктор був дуже наполегливий у залицянні, і Наталка здалася. Перший рік вони жили душа в душу. Віктор порошинки здував із своєї дружини.

Наталя влаштувалась на роботу за професією. Але довго працювати їй не довелося. Через рік вона пішла у декретну відпустку, і мрія про кар’єру пішла у далеке, неоглядне майбутнє.

Незабаром народився син. Якби у когось, були підозри у невірності дружини, то, глянувши на дитину, вони зникли б у небуття.

– Ось справді копія свого татуся!

– Захоплювалася свекруха.

Віктор надивитися не міг на сина. Після роботи поспішав додому. Але захоплення швидко пройшло.

Ночі без сну, постійний плач малюка та заколисуючий голос дружини стали його дратувати. І тепер ситуація розвернулася на сто вісімдесят градусів. Віктор став затримуватись на роботі. Знаходив тисячу причин, щоб якомога пізніше прийти додому.

Якось він не прийшов ночувати. На дзвінки не відповідав. Наталка від безвиході зателефонувала свекрусі. Треба сказати, що стосунки з матір’ю чоловіка у неї були не те що відмінні, але досить непогані. Свекруха не мала особливої ​​любові до невістки, але й не чіплялася через дрібниці.

Тамара Іванівна стривожилася, але постаралася заспокоїти невістку.

– Не хвилюйся, тобі не можна. Думай про дитину. Телефон міг розрядитись. А Вітя, швидше за все, затримався на роботі. Ти лягай відпочивати, а я спробую обдзвонити друзів, – сказала свекруха до Наталки.

Вранці чоловік з’явився. Обличчя в нього було задоволене. Він без пояснень та зайвих розмов став збирати валізу.

Раптом, у двері подзвонили. Наталя побігла відкривати. На порозі стояла свекруха.

Оцінивши обстановку, вона відвела невістку в спальню і наказовим тоном переконала лягти. Поклала поруч дитину і не дозволила вставати.

– Я сама з ним поговорю, а твоя справа думати про дитину, – сказада Тамара Іванівна, і закрила двері в кімнату.

За зачиненими дверима мати умовляла сина.

– Синку, ти ж одружився, бо кохав Наталку. Як так. У тебе такий добрий син, – почала розмову Тамара Іванівна.

– Мамо, я не думав, що це так складно. Я не можу більше тут знаходитися. Наталка стала схожа незрозуміло на кого. Вічно непричесана, в нічній сорочці, з дитиною, що постійно плаче, на руках.

Мама подивилася на сина засуджено.

– А ти спробуй дві години побути з дитиною віч-на-віч. Якщо в тебе при цьому вийде ще щось робити, крім годування та заколисування, тоді я підтримаю тебе, і скажу, що у тебе погана дружина. Давай вчинимо так, у найближчий твій вихідний, ти відпускаєш дружину до салону краси. А сам залишаєшся з дитиною.

Віктор трохи подумав і погодився.

Тамара Іванівна, після розмови із сином пішла до невістки. Вони трохи пошушукались і одна задоволена пішла додому, а друга витерла сльози та пішла у ванну кімнату. Вийшла звідти свіжа, з охайно зачесаним волоссям та усмішкою на обличчі.

Поки Наталка була у ванній, малюк прокинувся і заплакав. Віктор підійшов, обережно взяв сина на руки. Малюк затих, і посміхнувся Вікторові, найкрасивішою усмішкою у світі.