Через пів року після весілля мені подзвонила донька. Виявляється її чоловік собі іншу знайшов і від неї пішов. Мені дивно було все це, адже Михайло зовсім не брав своїх речей, все залишив, ніби сподівався повернутися, якщо там не складеться. І я тоді зробила найбільшу помилку в житті
Ще коли моя єдина дочка Ольга познайомила мене зі своїм хлопцем, її майбутнім чоловіком Михайлом, я була не в захваті від нього відразу, не сподобався він мені, от і все.
Хоча на перший погляд хлопець здався й ніби непоганою людиною. Михайло поводився скромно, чемно і навіть подарував нам з батьком дорогий набір посуду, який дуже сподобався мені. Але мене, як не крути, важко перехитрити, тим більше такими дешевими вчинками. Я дуже добре відчуваю людей, вже занадто він хорошим хотів себе показати, в усьому намагався догодити нам з чоловіком.
Минуло пару місяців від нашого знайомства, як Ольга повідомила, що виходить за Михайла заміж. Я чудово бачила, як моїй дитині добре з цим Михайлом, тому і закрила очі на свої забобони і недобрі передчуття. Ми відгуляли розкішне весілля нашої єдиної дитини і допомогли їм з зятем купити власну квартиру.
А вже через пів року новоспечений наш зять показав себе справжнього, таким, яким він є насправді.
Михайло, несподівано, заявив, що йде до іншої жінки, яку покохав по справжньому, адже Ольга йому набридла з характером своїм, начебто, занадто вона правильна, постійно влазить в його особистий простір і хоче контролювати його.
Але речі збирати свої він не став, як ніби розраховував ще на своє на повернення, якщо щось там не складеться у нього. Такий собі запасний аеродром, як вирішила я.
Як зараз пам’ятаю ті дні, коли я цілодобово сиділа біля Ольги сама і намагалася хоч якось її заспокоїти і підтримати у такий важкий для неї час.
Вона закинула всі свої справи і цілими днями лежала і плакала, вона дуже сумувала, що таке спіткало саме її сім’ю. Минув тиждень після такої недоброї звістки і донька почала трішки радіти життю, вона стала веселішою, цікавилася справами моїми.
Я зі своєю Ольгою завела розмову про можливе розлучення їх з чоловіком, але донька була категорично проти такого рішення. Мені в голову не приходило, чому вона не хоче розлучатися з своїм чоловіком після того, як він так повівся з нею.
Але незабаром до мене все дійшло – я дуже скоро стану бабусею, адже Ольга чекає дитину. Я порадила їй все розповісти Михайлові. Вона послухала мене і відразу зателефонувала чоловікові.
Почувши таку новину, він дуже зрадів і ввечері стояв на порозі квартири і просив вибачення.
Я вважаю, що дитина повинна рости в повноцінній сім’ї, тому наполягла на їх примиренні. Зять з донькою теж були не проти, а я раділа, що тепер їх життя зміниться на краще. Згодом все вляглося і забулося, життя пішло своєю чергою.
А вже влітку в подружжя з’явилась чудова донечка, а в мене маленька гарненька онучка, про яку я й мріяти не могла. Молода сім’я почала щосили займатися її вихованням, теж щасливими батьками були.
Коли я приходила до дочки в гості, то просто не впізнавала зятя свого. Він став таким турботливим батьком, що кожна жінка позаздрить його дружині, якщо чесно. Постійно грався з донечкою, читав їй казки, співав колискові, чому я дуже дивувалася сама. Зять з онучкою часто гуляли на вулиці, поки дочка займалася різними хатніми справами. Я трохи й заспокоїлася, але пильнувала таки за зятем. І виявилося, що не дарма, на жаль.
Награвшись пару років з донькою, зять знову взявся за старе і вирішив піти з дому, залишивши свою сім’ю вже з малою дитиною. На цей раз йому набрид сімейний побут, який дуже втомив його. Михайлові постійно треба було кудись бігти, щось робити, але лише не сидіти вдома.
Цього разу зять не пішов з порожніми руками, він навіть забрав половину своїх речей. Раніше такого не було, тому дочка серйозно захвилювалася і зателефонувала відразу мені.
Ніна до останнього сподівалася і вірила, що Михайло скоро повернеться до неї. Але коли пройшов тиждень і він приїхав по решту речей, вона зрозуміла, що це вже серйозно, чоловік не на жарт вирішив покинути її.
Тоді за справу взялася я, використовуючи свої зв’язки, я знайшла зятя і влаштувала йому серйозну розмову, адже мені шкода було свою доньку з маленькою онучкою, понад усе хотіла їм чоловіка і батька зберегти.
Я поставила Михайлу умови: або він повертається в сім’ю, або буде платити такі аліменти на дитину, що й не снилося йому зовсім, я цього т очно доб’юся. Тому він вирішив повернутися в сім’ю. Дочка звичайно пробачила і прийняла його назад.
І ось днями, коли ми відзначали п’ятиріччя нашої онуки, дочка сіла біля мене і сказала, що Михайло знову збирається їх покинути. У мене просто слів вже не знайшлося, щоб їй щось сказати.
Я вже не знаю, що робити мені, невже мій зять знову хоче піти від дружини і дитини, залишивши найрідніших людей. Чого йому ще не вистачає? І будинок, і машина, і хороша робота, і дитина, і красуня-дружина, я їм в усьому допомагаю теж, все у нього є. Чого ще не вистачає?
Весь вечір я сиділа і скоса позирала на нього. Два рази він йшов з сім’ї і два рази дочка його пробачала і брала додому. Два рази я вмішувалася і змінювала все. Та чи варто було це робити?
Чи варто триматися за цю людину? Чи зміниться він? Чо краще бігти від нього подалі, поки донька ще молода? Чи краще тримати батька в сім’ї заради дитини, адже жінці одній важко в наш час?