Тиждень тому зі мною сталася неприємність. З однорічною дитиною на руках я виходила з машини, послизнулася на льоду і впала. Чоловік був за кермом – він побачив падіння, вийшов з машини, поспішив до мене.

Все обійшлося – дитина взагалі не постраждала, а я підвернула ногу. Малятко навіть не прокинулася.

Чоловік злякався за нас:

– Обережніше треба бути, що ти!

Антон допоміг мені сісти назад в машину, сам пішов за покупками. Я сиділа в машині та плакала, доки він займався справами. Повернувшись, чоловік заспокоїв мене, ми поїхали додому. Начебто ця історія забулася.

У день падіння я займалася звичайними справами – пранням, прибиранням, приготуванням. Чоловік і не подумав взяти на себе домашні обов’язки.

– Не така вже й серйозна травма, – зазначив тоді чоловік.

– Взагалі болить!

– Тоді їдь у лікарню, коли болить.

Я не стала наполягати. Мене гризло почуття провини. Я все прокручувала в голові момент падіння – як добре, що пуховик такий товстий. Що дочка так і залишилася у мене на руках – я скоріше не впала навіть, а різко присіла, потім розвалилася на льоду.

А чоловік, як з’ясувалося, вважав інакше. Він у подробицях переказав пригоду своїй сестрі, прикрасив історію новими деталями та виставив мене в поганому світлі. Дізналася я про це випадково.

Минуло кілька днів після тієї ситуації. Нога вже не боліла, я зібралася і пішла до супермаркету. У молочному відділі побачила сестру чоловіка, підійшла привітатись. У відповідь вона якось дивно подивилася на мене і запитала:

– Ти без Тетянки?

– Із чоловіком залишила.

– Ось і правильно.

Спочатку я навіть не зрозуміла, чому вона така груба зі мною. Я не знала, що й думати. Чому вона сказала “ось і правильно”?

Настрою немає? Але тут сестра чоловіка розвіяла мої сумніви:

– Антон розповів, як ти впала.

Виявилося, мій чоловік здогадався розказати своїй сестрі цю неприємну історію. І прикрасив усе так, щоб я виглядала у не кращому світлі. Я швидко вихопила продукти, розрахувалася і помчала додому. З порога запитала:

– Антоне, ти чого наплів своїй сестрі? Ти навіщо їй набрехав?

– У чому я їй набрехав?

– Невдоволено поцікавився Антон, вручаючи мені дочку.

Сестра чоловіка сказала, що я впустила бідну Тетянку, бо в мене вроджена криворукість. Дитина злякалася (це неправда – дочка взагалі спала і навіть не прокинулася).

Чоловік від стресу нібито не спав згодом. Сестра чоловіка так зневажливо дивилася на мене, переказуючи це марення, почуте від чоловіка! Я була готова його прибити.

– Ти ж бачив, що я випадково впала! Навіщо ти їй наговорив цю ахінею?

– Та нічого я такого не сказав! Я взагалі вже не пам’ятаю, що я казав. Ми просто спілкувалися!

Загалом він не зізнався мені ні в чому. Я образилася на чоловіка. Але найгірше було попереду. Як я й думала, сестра розповіла все свекрусі. Я настільки розпереживалася, що навіть трубку не стала брати, коли вона почала дзвонити мені.

Однак свекруха почала писати мені повідомлення, і я не витримала – краєм ока подивилася на спливаючі повідомлення. І дуже здивувалася:

“Оленька, вибач, що я виростила такого ідіота!” і далі ще щось. Я схопила телефон – свекруха надіслала мені кілька повідомлень.

Виявилося, вона була на моєму боці! Я передзвонила та почула слова підтримки:

– Ти подивися на цього дурня! …

– Розпиналася свекруха.

Вона вважала, що чоловік мав подати мені руку, коли я виходила з машини. Що він мав припаркуватися у нормальному місці, а не на льоду. Що це він у всьому винен!

Я розплакалася. І так звинувачувала себе ці дні, а потім ще зустріч із сестрою – нерви у мене зовсім розхиталися. Поговоривши зі свекрухою, я розслабилася.

Тут якраз повернувся чоловік, він був злий як чорт. Я зрозуміла – мати йому вставила мізки. Антон підійшов до мене, дістав з-за спини букет та просив вибачення.

– Я буду тиждень все робити по дому сам, – промовив чоловік. Очевидно, свекруха постаралася.

Я вибачила його, але позначку в голові зробила.

КІНЕЦЬ.