Заміж я виходила за коханого чоловіка, і до недавнього часу шлюб мій вважався щасливим. Чоловік мене любив, у всьому допомагав. Тож ми прожили п’ятнадцять років.

А потім я дізналася, що в нього вже кілька років є коханка. Як можна було так вдавати?

Квартира була моя, і я, зібравши його речі, просто виставила його за двері. Чоловік довго вибачався, клявся, що любить тільки мене, а все інше було помилкою.

Але вибачити його я не змогла. І він пішов до неї, а я залишилася із сином, заміж я більше не вийшла.

Але минуле далося взнаки найнесподіванішим чином. Мій син зайшов у магазин, щоб купити ортопедичну подушку та познайомився з дівчиною, яка там працювала.

Вона йому сподобалася, і вони почали зустрічатися. Минуло півроку і він вирішив одружитися. Я нічого не мала проти, доки не дізналася про неї більше.

Мало того, що вона була старша за нього на цілих п’ять років, але виявилася, що вона племінниця тієї самої жінки, що розбила моє сімейне життя. Син не хотів нічого слухати, одружився та переїхав жити до неї.

Живуть вони добре. Моя невістка, симпатична, і зовні вона не виглядає старшою за мого сина. Вона прекрасна господиня, в будинку завжди краса та порядок, їжі повний холодильник.

У них уже доньці п’ять років, але я її й досі не бачила. Я збиралася не раз спілкуватися хоча б тільки з онукою.

Розумом я все розумію, але душа не може прийняти все це. Занадто глибока рана у моїй душі.

Але треба сказати, що з батьком мій син також зовсім не спілкується. Коли ми були одна сім’я, а тепер, завдяки моєму колишньому чоловікові, живемо кожен сам по собі.

Мені від цього дуже боляче та самотньо. Подруга мені радить піти першою до сина в гості, познайомитись із єдиною онучкою, адже вони ні в чому не винні.

Я знаю, що вона має рацію і може бути я так і зроблю, але не зараз. А поки що я живу сама, ходжу на роботу, відкладаю гроші для внучки.

Склала на неї дарчу на свою квартиру. І намагаюся знайти сили зробити перший крок назустріч своїм дітям.

КІНЕЦЬ.