– Яка дівчинка гарненька у мого сина, – хвалилась у перерві на обід колегам Ніна Дмитрівна.

– Охайна, скромна, привітна.

– Скільки разів ти її бачила? – запитала одна з жінок.

– Три рази, – посміхнулася Ніна Дмитрівна, сьорбнувши з чашки зелений чай.

– І вже робиш такі висновки? Дивна ти, звичайно, – несхвально хмикнула колега.

– Та ні, Діана дуже гарна. Думаю, ми з нею порозуміємося, – запевнила жінка, мимоволі здригнувшись від спогадів про те, яка в неї сама була свекруха.

Мати колишнього чоловіка була з нею дуже груба, не соромилася у висловлюваннях, і постійно знаходила привід, щоб зачепити невістку.

Ніна Дмитрівна дуже переживала через неї, і намагалася уникати зустрічей із родичкою.

Жінці не хотілося, щоб такі стосунки у них склалися і з обраницею сина.

Однак Діана особливо на контакт не йшла, хоча Ніна Дмитрівна під час зустрічі намагалася догодити їй більше, ніж рідному синові.

Після весілля молодята зняли собі квартиру, і жінка почала дуже рідко їх бачити.

У гості подружжя її не кликало, а частіше напрошуватися було якось незручно.

Незабаром усе змінилося. Михайло повідомив матері про те, що в нього почалися великі проблеми.

– Мене на роботі скоротили, – розповів чоловік Ніні Дмитрівні.

– Ще й господар квартири підняв оренду. Зовсім з усіх боків затискають. Навіть не знаю, що робити…

– Можете в мене поки пожити, – запропонувала жінка, вирішивши, що це добрий шанс потоваришувати зі невісткою.

За кілька днів молоді приїхали з речами до двокімнатної квартири матері.

Ніна Дмитрівна звільнила їм свою велику кімнату, а сама оселилась у залі.

Незважаючи на надію жінки потоваришувати з Діаною, нічого не виходило. Дівчина вперто не хотіла з нею контактувати.

З кімнати вона виходила тільки з потреби і намагалася не попадатися на очі свекрусі.

Вирішивши, що невістка її боїться, Ніна Дмитрівна вирішила поговорити з нею за відсутності сина.

– Діаночко, можна тебе попросити мені допомогти? – постукавши, жінка зазирнула в кімнату.

Дівчина неохоче піднялася з ліжка і попрямувала слідом за свекрухою на кухню.

– Чого це я одна та одна готую? Ти ж тут не в гостях, настав час теж освоювати нові простори, – коректно натякнула на поведінку невістки Ніна Дмитрівна.

– Добре, – відповіла Діана і знову пірнула до кімнати.

Жінка сподівалася, що розмова дасть хоч якесь просування, проте не тут було.

Невістка, як і раніше, стирчала цілий день у кімнаті і не збиралася нічого робити по дому.

Мало цього, вона навіть не вважала за потрібне прибирати за собою. Їжу їй у кімнату приносив Михайло, дівчина там їла, а потім брудні тарілки опинялися у раковині.

– Синку, а хто прибиратиме за собою? – поцікавилася Ніна Дмитрівна, не витерпівши.

– Мамо, тобі важко помити за нами?

– Так, зі мною живуть дві дорослі людини, і я не хочу підтирати їм носи, – рішуче заявила жінка.

– Пустивши вас до себе, я не мала на увазі, що ви в додаток отримуєте хатню робітницю. Прибирайте за собою!

– Гаразд, поговорю з Діаною, – пообіцяв чоловік.

Однак невдовзі Ніна Дмитрівна зрозуміла, що дарма просила сина про допомогу. Невістка ніби спеціально робила все не так, як треба.

Її страви неможливо було їсти. Вони були або пересолені, або мали дивний смак.

Чого вже говорити про прибирання. Після неї підлога не ставала чистішою, а посуд залишався жирним.

– Діаночко, йди-но сюди! – не витримавши, жінка покликала невістки на кухню, щоб тицьнути носом.

Дівчина з незадоволеним обличчям вийшла з кімнати і застигла у дверях.

– Діано, так ніхто не прибирає, – стримуючи роздратування, процідила Ніна Дмитрівна і почала вчити невістку, як треба мити підлогу та посуд.

Незважаючи на всі її старання, марнування часу на навчання Діани ні до чого не призвело.

Дівчина нічого не змінила у своїй поведінці, і тоді мати знову вирішила звернутися до сина.

Михайло у відповідь кривив обличчя. Йому не хотілося вислуховувати моралі від матері.

– Тоді сам усе за неї роби! – обурилася Ніна Дмитрівна. – Не дівчина, а нечепура якась.

Почувши її слова, Діана одразу кинулася в сльози і почала скаржитися чоловікові на свекруху.

– Я й так роблю все, що вона каже. Що їй ще треба від мене? – голосно схлипувала дівчина. – Мені здається, що твоя мати мене нелюбить і хоче нас розлучити.

– Та у мами зроду не було таких думок, – заперечив Михайло, який ні разу не чув від Ніни Дмитрівни подібних слів.

– Ти мені не віриш? – заридала Діана.

Жінка чудово чула всю розмову подружжя, оскільки стіни у квартирі були тонкі.

Їй раптом стало так прикро, що вона при всій своїй привітності не догодила синовій дружині.

Щоб не довести до гріха і остаточно не посваритися з Михайлом та Діаною, Ніна Дмитрівна ухвалила важливе рішення.

Вона постукала в кімнату молодих і, намагаючись зберігати самовладання, вимовила:

– Ти маєш тиждень, щоб з’їхати! Даремно ти, Діано, думаєш, що я хочу вас розвести. Мені це зовсім не потрібне. Навпаки, я думала, що ми з тобою потоваришуємо, але, мабуть, не судилося.

Усю ніч Ніна Дмитрівна чула, як подружжя бігало по квартирі і сварилося.

На ранок жінка виявила, що молодята зібрали свої речі і вирішили з’їхати цього ж дня.

Куди вони поїхали, не знала мати. Про те, що пара живе біля тещі, їй увечері повідомив Михайло.

Через кілька днів він знову крадькома зателефонував матері і поскаржився, що тесть і теща постійно сваряться з дочкою і хочуть вигнати їх.

– Сину, впущу я в свою квартиру тільки тебе. Ти вже мені вибач за це, – одразу ж поставила ультиматум Ніна Дмитрівна.

– У гості – будь ласка, а жити – ні.

– Мамо, а можеш грошима на оренду допомогти? – обережно запитав Михайло.

– Можу, але кожного місяця навряд…

– Мені тільки на один би, – з надією промовив чоловік.

Однак спокійного сімейного життя у подружжя все одно не вийшло. Через місяць Михайло приїхав до матері з речами і повідомив, що вирішив розлучитися.

– Не думав, що Діана така нечепура. Ти і її батьки розплющили мені очі, – важко зітхнув чоловік.

– Більше, звичайно, той факт, що я прийшов якось на роботу з плямою на сорочці і весь відділ з мене сміявся, адже я попросив її випрати.

КІНЕЦЬ.