Гриць, верткий, невисокий мужичок, був чоловіком Василини.

Ніхто на селі не розумів, як вони взагалі одружитися могли.

Гриць менший за дружину був, ну, а про голос, та й про інше, взагалі говорити нічого було.

Але ж жили якось. Дітей, правда, не було. Як казали сільські пліткарки тому, що Василина занадто криклива була і характер мала недобрий. Гриць слухався її в усьому. Але він навіть і сперечатися не намагався.

Гриць не гульбанив. Не тому, що не хотів, а тому, що Василина так сказала.

Але сьогодні настрій був поганий. Він отримав зарплату, швидко відклав кілька папірців, і засунув у черевик. А потім, як ні в чому не бувало, вийшов з роботи на вулицю.

Василина на нього чекала біля хвіртки. Чоловік гроші ж несе. А не принесе – хай на себе нарікає.

Гриць підійшов, простягнув їй гроші.

-Я цей… Назад у майстерні, там у мене ще не все закінчено.

-Та, йди вже! Толку від тебе вдома і так нема!

Говорила Василина голосно, щоб усі чули, як вона чоловіка виховує. Гриць сумно зітхнув і пішов у бік майстерень. Але, як тільки завернув за кут, то одразу змінив напрямок і подався поближче до магазину.

Село в них було велике. Понад триста хат. Якщо хтось новий приїжджав, то й за рік не всі знали.

Григорій зайшов у магазин.

-Здрастуйте. А Люба де? – запитав він.

Перед ним стояла маленька приваблива жінка. Талія тонка, очі добрі, веселі.

-А Любов Михайлівна у декретну відпустку пішла, тепер я за неї буду, – сказала лагідно жінка.

Гриць посміхнувся:

-Ох, вже ця Любов Михайлівна…

Жінка чомусь почервоніла.

-Ви щось хотіли? – запитала вона.

-Так.

Гриць взяв не тільки біленьку і продукти, а й гарну коробку цукерок.

-А як вас звуть? – запитав він.

-Ніна… – жінка знову почервоніла.

Гриць застиг.

-Їй більше тридцяти, а червоніє, як дівчинка, – думав він.

-А це, Ніно, вам! – раптом сказав він і простяг їй цукерки.

Ніна розгублено взяла коробку.

-Що ви, не треба було… – сказала вона.

-Треба, Ніно, треба… – сказав Гриць і вийшов на вулицю.

Чоловіки зустріли його вигуками подиву:

-Гриць, ти що це? Твоя ж тобі влаштує!

Гриць чудово розумів, що так воно і буде, але йому стало якось все одно.

Години через три Гриць, добряче веселий, попрямував у бік свого дому. Він зробив кілька кроків, сам собі махнув рукою і пішов у інший бік.

Надворі помітно похолодало. Ніна закрила магазин, натягнула нижче шапку і швидким кроком попрямувала додому. Вона купила тут невеликий будиночок після розлучення із чоловіком. Він залишився у місті, з молодою, гарною дружиною. Ніна не ображалася на нього. Куди їй до тієї красуні? Ось, обживеться трохи, сина привезе. Йому тут сподобається.

Вона вже підійшла до будинку, як раптом побачила в сутінках, що хтось сидить на лавці. Підійшла.

-Це ж той чоловік, який мені цукерки купив! – подумала вона.

Вона ще звернула увагу, які в нього гарні та сумні очі.

-Агов, що ж ви? Холодно ж… – пробурмотіла вона.

Гриць промимрив щось нерозбірливе, спробував сфокусувати на Ніні погляд, але нічого в нього не вийшло, і чоловік став вкладатися спати на лавці.

Ніна озирнулася. Що ж їй робити? Вона ж не може залишити його тут? Вона спробувала підняти чоловіка, і це вийшло.

-Давайте до мене. Годинку на дивані полежите, та й підете.

Гриць кивнув головою, і міцно обняв Ніну.

Через годину розбудити Гриця Ніні не вдалося. Через дві теж.

Вранці Гриць розплющив очі, бо його хтось будив. Це було так незвичайно, бо якщо Василина його будила, то це було трохи інакше. А якщо він веселий був, то й взагалі міг отримати ще уві сні. Він розплющив очі і мимоволі посміхнувся:

-Ніна… Звідки ви тут?

Вона розгублено дивилася на нього.

-Вам додому пора…

І тільки тоді Гриць зрозумів, що це він у Ніни, а не Ніна якимось дивним чином до них додому потрапила.

Він сів і взявся за голову. Ніна одразу побігла на кухню і принесла йому квас. Потім простягла пігулку.

-От, легше стане…

Гриць знову здивовано на неї подивився. А він думав, мужики вигадують, що дружини можуть зранку і попити принести чоловікові…

Додому Грицько не пішов. Снідав у Ніни і подався одразу на роботу. У голові були всілякі думки. І одна з них, цілком певна – так жити більше не можна!

Через годину після початку робочого дня до майстерень принеслася Василина.

-Ах ти ж! Де ночував? Ну, я тобі влаштую! – кричала вона.

Але Гриць і не ворухнувся. Василина розгублено зупинилася перед ним.
-От що, Василина… Ти додому йди, речі мої збери. Жити з тобою більше не буду. На розлучення я подаю, – раптом сказав Гриць.

Василина ахнула і застигла від здивування.

-Грицю, ти що це таке кажеш?

-Я все сказав!

Григорій відвернувся, і зайнявся розібраним мотором, а Василина, постоявши ще трохи часу, побігла додому.

Ніхто з мужиків навіть нічого не спитав. Мовчки, але дуже здивовано глянули на Гриця. Чи бачена таке діло, щоб Гриць проти Василини попер? Та й про розлучення… У них в селі розлучення і не прийняті були зовсім…

Увечері на Гриця вдома чекав шикарний стіл. Василина посміхалася, в очі йому зазирала.

Про що вони там говорили вдома, ніхто не знав, от тільки Василина притихла.

Не кричала більше, не зустрічала чоловіка із зарплатою біля хвіртки. А через рік все село взагалі ахнуло! Василина сина народила!

Гуляли вони разом часто. Жінки заздрісно зітхали:

-Ну, Гриць, ну мужик! Он як сім’ю тримає! Не те, що наші!