Моя свекруха ніколи не плекала до мене особливою любов’ю. Та після того, як ми з Мирославом з’їхали від неї, наші стосунки навіть трохи покращились.

Мирослав для мене справжній чоловік мого серця. Коли він привів мене до себе жити, то оберігав, наче діамант. З нами ще тоді жили сестра і мати Мирослава.

Ох і відносини у свекрухи із дочкою. Свекруха весь час намагається догодити донечці, якби могла, то всі зірки з неба б до ніг постелила, а та в свою чергу постійно невдоволена, бурчить, а деколи і по-сильніше тій відповість.

Але це ж донечка і до неї у Наталі Іванівни ніколи не було претензій. Всю свою злість вона намагалась вилити на мене. Своїми постійними претензіями і зауваженнями.

Та син не пішов на поводу у мами, мій Мирослав завжди мені доказував, що з ним я у безпеці. Вже коли розпочались перші негаразди, чоловік сказав що ми скоро з’їдемо.

Невдовзі ми розпочали будівництво нашого будинку. Це були нелегкі часи. Обидвоє економили, як могли, щоб якнайшвидше перебратись у свою оселю.

Мої батьки ніколи не залишались осторонь. Завжди підтримували нас і не лише фінансово. Свекруха тільки бурчала завжди що немає грошей адже у неї ще дочка не заміжня і їй потрібно відкладати на майбутнє весілля.

І ось через два з половиною роки ми підготували будинок до життя. Новосілля ми вирішили відсвяткувати в колі рідних і друзів. І за збігом обставин це святкування припало на мою дуже гарну дату – двадцять п’ять років.

Пам’ятаю, як мій Мирослав приніс мені величезний букет троянд білого кольору, які я дуже люблю. Стіл мені допомагала мама накривати, нас десь приблизно мало бути біля двадцяти гостей.

Приїхала і моя свекруха і сестра Мирослава. Та подарунок, який вони нам приготували, мене просто спантеличив. Це був старезний посуд, який дістався свекрусі, ще від бабці у спадок.

Наталя Іванівна шепнула мені на вушко: “Ти не лякайся, що він на вигляд не дуже, ти його гарно відмий і ще довго вам із сином буде служити. Це ж не що небуть, це правдивий фарфор”.

Звісно, що я й виду не подала, що подарунок мені цей ні до чого, адже ми на передодні з моєю мамою накупили мені дуже багато різного посуду. У мене є все нове і сучасне.

А цьому подарунку буде місце на смітнику. Та моя свекруха в цей день зовсім не зіпсувала мені настрій, лише розсмішила своїм подарунком.

Тепер я точно знаю, що можу передаровувати Наталі Іванівні все, що мені буде непотрібне, і робитиму це без всяких докорів сумління.

Мені сьогодні як ніколи цікаво, чому свекрухи так недолюблюють своїх невісток? Втрачаючи при цьому, як на мою думку, додаткове джерело любові і уваги.

Джерело