Світлана сиділа на лавці в парку, уткнувшись у смартфон, але її погляд був сповнений тривоги. Її подруга Ганна сиділа поряд, уважно слухаючи.

Світлана щойно поділилася своєю болючою історією. “Ганна, ми з Михайлом вже як два роки живемо як сусіди. Немає ні пристрасті, ні тепла, все якось формально,” – говорила Світлана, занурена у свої думки.

Ганна, похитуючи головою, відповіла: “Це жахливо, Світлана. Але ж все можна спробувати виправити, правда?” Світлана повільно хитнула головою: “Я не знаю… Останнім часом він став

вставати вночі і говорити по телефону. Годинами, Ганно, годинами! І він думає, що я цього не помічаю.” “Ти питала його, з ким він розмовляє?”

– Ганна дивилася на неї зі співчуттям. “Намагалася, але він відмахується, каже, що у справах,” – Світлана зітхнула. “Я боюся дізнатися правду. А якщо він мені зраджує?” Ганна взяла її за руку, намагаючись втішити.

“Ти заслуговуєш на щастя, Свєта. Можливо, настав час поговорити з ним відверто? Або навіть звернутися до сімейного психолога?” Світлана задумливо дивилася в далечінь.

“Можливо, ти й маєш рацію. Потрібно щось міняти.” Увечері того ж дня Світлана зібралася з силами і вирішила поговорити з Михайлом. Коли він повернувся додому, вона підійшла до нього.

“Михайло, нам треба поговорити. Я відчуваю, що ми віддаляємось один від одного. Що відбувається між нами?” – Запитала вона, дивлячись йому прямо в очі.

Михайло виглядав здивованим, але водночас стурбованим. “Світлано, я… я не знав, що ти так переживаєш. Так, у нас є проблеми, але я думав, що ми впораємося самі.” “Але нічні дзвінки, Михайле, що це означає?” – Наполягала Світлана.

Він зітхнув, ніби скидаючи з себе тягар. “Це складно пояснити. Я дійсно спілкуюся з деким… але це не те, що ти думаєш.” Світлана дивилася на нього в очікуванні. Михайло повільно почав розкривати правду, яка була несподіваною і відкрила новий розділ у їхніх стосунках…

КІНЕЦЬ.