Довгі роки я вважала, що зробила для своїх дітей все можливе: виростила їх, дала освіту та інтегрувала у суспільство.

Однак ми з чоловіком не змогли собі дозволити забезпечити їх окремим житлом. У нас двоє дітей: Наді зараз 38 років, а Макару – 30. Обидва живуть самостійно.

Ми з чоловіком, Микитою, пенсіонери без додаткового доходу. Нам вдалося побудувати просторий будинок для себе, але наші плани допомогти дітям із житлом зірвалися, коли Микита захворів.

Наша дочка вийшла заміж і переїхала допросторої квартири своїх свекрів у місті. Вони поважали її особистий простір, і донька здавалася задоволеною.

Син переїхав до міста у пошуках кращої перспективи, живе на орендованій квартирі і відвідує нас нечасто.

Надія часто відвідує нас зі своїми дітьми та чоловіком, який допомагає нам по господарству, що ми дуже цінуємо.

Але динаміка змінилася, коли Макар втратив роботу і маючи на руках дитину, попросився переїхати до нас.

Ми прийняли їх у нашому великому будинку, а Макар знайшов тимчасову

роботу водія автобуса. Однак такий розклад засмутив Надію. Вона боїться, що Макар претендуватиме на будинок і пропонує розділити спадщину зараз.

Мене ця ідея буквально розриває на частини. Ми з чоловіком ще не літні, і думка про поділ майна здається мені вкрай передчасною.

Я досі відчайдушно намагаюся знайти рішення, яке збереже сімейну гармонію та не призведе до нових проблем.

КІНЕЦЬ.