Зіна все життя прожила в селі. Тут Зіна росла, вчилася, вийшла заміж і народила трьох дітей.

Ніколи вона не замислювалася, що щось у її житті не так. Вважала, що живе цілком собі непогано, а головне не гірше за інших.

Будинок є хороший, добротний. Якесь господарство водиться. Чоловік теж є й зовсім неважливо, що часом гульбанить. Адже у багатьох так, а їй ще й нема чого скаржитися – у її Василя руки золоті. Працює…

А в інших жінок!

Працювати не хочуть, що не день – так свято, а хазяїв із себе показують, що не дай Бог!

Тому Зіна вважала, що її життя цілком вдалося.

Адже головне, що?

Діти ситі, взуті, здорові, а що ще для матері потрібно?

Того дня Зіна поверталася з роботи пізніше, ніж зазвичай. Працювала вона на фермі, але на хорошій посаді. Була заступником директорки, а за фактом усі справи ферми були на ній.

Ішла вона з роботи дуже засмучена і втомлена, адже вдома ще купа справ не зроблено!

Дякувати старшій доньці Юлечці. Помічницею вона була у всьому матері.

Юлі скоро мало виповнитися 15 років і хто-хто, а вже вона завжди була на боці матері і намагалася у всьому їй допомагати.

Зіна в дочці була повністю впевнена. Вона і вечерю приготує, вдома порядок наведе і за молодшими пригляне, але домашніх справ все ж таки завжди залишалося достатньо.

Зіна поспішала.

Дорогою вона заскочила в сільський магазинчик. Купила трохи продуктів і смаколиків для дітей.

Балакати з продавчинею було ніколи і Зіна поспішила додому.

Підходячи до будинку вона раптом застигла від здивування!

Поруч із сусідським будинком, який уже кілька років стояв порожній, був якийсь автомобіль!

Біля машини метушився незнайомий чоловік.

Він діставав із багажника сумки і носив їх у будинок.

Зіна не одразу зрозуміла, що це таке відбувається.

Йому допомагав хлопчик років десяти.

Керувала цим процесом приємного вигляду жінка.

Як здалося Зіні жінка була молодша за неї приблизно років на п’ять, а то й більше. Чоловік теж був цілком приємної зовнішності, а хлопчик явно був їхнім сином, бо був дуже схожий на чоловіка.

Зіна зрозуміла, що в неї з’явилися нові сусіди, а зовсім скоро їй випала нагода познайомитися з ними ближче.

Жінка, а звали її Ганна, сама прийшла до Зіни, щоб дізнатися, чи не торгує вона домашнім молоком, сиром і сметаною.

Зіна сама не торгувала, але в неї була хороша знайома, яка якраз це все продавала. Зіна вирішила допомогти Ганні і провести її до хати цією знайомою.

Дорогою вони розговорилися.

Говорили про те, про се…

Зіна раптом зрозуміла, що у компанії Ганни їй дуже легко. Та виявилася дуже приємною у спілкуванні жінкою.

Вона розповіла Зіні, що переїхали вони сюди з невеликого містечка, що знаходилося неподалік їхнього села.

Ганна чесно зізналася, що рішення перебратися в село далося їм нелегко, але водночас вони завжди мріяли жити у селі.

-Думали, думали і зважилися! – Ганна усміхнулася. – Правда діти звісно були не в захваті, але нам вдалося їх переконати.

Ти знаєш, я ж сама родом із села, а заміж вийшла ось і переїхала до чоловіка. Переїхати то переїхала, а все життя за селом сумувала. У нас то хоч містечко невелике, але все ж із селом не порівняти. Тут одне повітря чого варте!

-То хіба ж у вас дітки є? Я просто тільки хлопчика бачила.

-Ти Дмитрика бачила, він старший, а ще маленька у нас є Марійка. Їй 4 роки, ми її поки що у свекрухи залишили. Ну знаєш, поки облаштуємося. Загалом малечі тут поки що не місце.

-Ну, це звісно. Ремонт…

-Ось і ми так подумали.

За розмовами жінки і не зрозуміли, як сходили туди й назад.

З того дня Зіна та Ганна стали дружити. Вони тепер частенько ходили один до одної в гості, а ввечері збиралися і балакали про все.

Зіну дуже дивувало ставлення між Ганною і її чоловіком. Здавалося, вони розуміють одне одного з пів слова. Микола, чоловік Ганни, ніколи з дружиною не сварився. Завжди був розсудливим.

Ще більше подиву викликала у Зіни та обставина, що Ганна була всього на два роки молодша за неї. А виглядала вона на порядок краще за Зіну!

Зіна розуміла, що на це сильно впливає те, що Ганна за собою доглядає. Вона мала безліч різних флакончиків і кремів.

Зіна нічого подібного не мала.

Їй здавалося, що почни вона доглядати за собою у неї зовсім не залишиться часу на домашні справи. Чомусь ця думка твердо засіла в голові у Зіни і позбутися її було не так просто…

Час ішов.

Жінки подружилися ще сильніше і тепер навіть довіряли одна одній свої невеликі секретики, але якщо Ганна була відвертішою із Зіною то та була більш стриманою і не могла розповісти Ганні того, що насправді діялося у неї на душі, а на душі у Зіни останнім часом був повний сум.

Василь почав гульбанити все частіше, а той, коли гульбанив, був усім незадоволений. Все було не по ньому і не так. Зіна терпіла. Не хотіла сперечатися з чоловіком, тому що починав він тоді сваритися ще більше.

Якось увечері прийшов Василь з роботи веселий, дуже веселий… І не сподобалося йому те, що дружина приготувала замість борщу, який він до речі навіть не просив, грибний суп.

Зіна старалася заперечити Василю, довести, що про борщ не було сказано ні слова, але сварка була велика…

На другий день Василь, як завжди, пішов на роботу навіть не вибачившись.

Зіна зателефонувала на роботу і сказала, що заслабла.

Юля побачивши зранку матір розплакалася і побігла у свою кімнату, а на Зіна не знала, що робити. Як їй жити далі…

Після обіду в гості до Зіна несподівано прийшла Ганна.

Зіна не очікувала побачити подругу і Ганна застала її у всій красі – заплаканою і сумною…

Зіні було дуже соромно, але подітися було вже нікуди.

Ганна подивилася на Зіну і раптом несподівано почала дивну для Зіни розмову.

-А знаєш, Зіно. Адже ми з Миколкою розходилися і не жили разом майже два роки. У нас тоді тільки-но Дмитрик народився.

Зіна подивилася на Ганну з недовірою, а та у відповідь на її погляд усміхнулася.

-Так-так, Зіночко. Два роки. А знаєш, через що у нас розлад вийшов? Я коли Дмитрика народила у мене такий сум був після пологів.

Все з рук валилося. Нічого не встигала…

А він не розумів. Думав, що я сина не люблю і одного разу, після чергової сварки я виставила його речі на вулицю.

Ну і його разом з ними. Він через два роки після того доводив мені, що змінився.

Я вибачила його, але з того часу він зовсім інший став.

Став мене поважати як людину, а не тільки любити як жінку.

Любов звичайно річ у сім’ї дуже важлива, але й повага не менш важлива. Ти ось кажеш, що в тебе на себе часу не вистачає, а ти замість того, щоб у хаті прибирати, собі час присвяти, а прибирає нехай твій благовірний.

Мені, Зіна здається, що вся справа в тому, що ти розбалувала його дуже.

Він для тебе ніби не чоловік за спиною якого ти маєш бути ніби, як за кам’яною стіною, а дитина. Ось у тебе є троє діток, а він четвертий. Я, Зіна звичайно не маю права тебе вчити, але все ж таки. Ти подумай…

Ганна встала.

-Гаразд, Зіно. Піду я. Вечерю треба все ж приготувати. Хоча навіть це я не вважаю саме жіночим обов’язком. Іноді і цю справу корисно довірити чоловікові. Повір у них виходить анітрохи не гірше.

Ганна пішла, а Зіна весь вечір думала над її словами. Вона розуміла, що Ганна має рацію, але наважитися заперечити чоловікові було не так просто для Зіни.

Можливо Зіна так би і не наважилася нічого зробити, але з кожним днем ​​Василь ставав все грубішим.

І в один із днів Зіна все ж таки зважилася.

Василь, який повернувся з роботи, застав сумки зі своїми речами на вулиці, а двері в хату були надійно зачинені.

Наступні пів року Вася безуспішно намагався вимолити прощення, але Зіна була тверда.

Вона напевно вперше у житті відчула себе жінкою.

Зіна навіть змінила зачіску, яку не змінювала багато років.

Своя нова зовнішність Зіні дуже подобалося, а Юля була взагалі у захваті від “нової” мами.

Василя Зіна все ж таки вибачила і він повернувся додому.

Звичайно йому було важко змінитись, але він старався і Зіна бачила, що чоловік намагається вірити, що в нього все вийде.

А ще Зіна нарешті здійснила свою давню мрію і зробила біля будинку справжній квітник. Раніше в неї на це просто не вистачало часу і сил. Зараз вона ніби народилася наново.

Ганна була рада за подругу від щирого серця, а Зіна була вдячна Ганні за те, що та вчасно з’явилася в її житті і якщо раніше Зіна думала, що міняти що-небудь у житті вже пізно, то зараз вона знала точно – міняти щось у своєму житті ніколи не пізно!

Головне дуже-дуже захотіти!