Я наважилася на цей вчинок, бо іншого вибору просто не мала! Спекла в ту далеку суботу улюблений торт сестри і в неділю після служби в храмі пішла до Валі просити грошей.

Але розповім свою невеселу історію спочатку. В юності я була сміливою і пробивною, як кажуть. Але з роками це все випарувалося.

На відміну від моєї сестри, Валентини, я не терпіла лукавства. Завжди говорила у вічі, що думаю про людину. І я вважала, що це – єдино правильно. Як я була наївна у ті дні, просто не передати! Тоді у нас із сестрою стосунки були досить натягнуті, конфлікти виникали постійно.

Спілкувалися ми з Валею, зрозуміло, з різними компаніями. Вона рано знайшла собі нареченого і досить вдало вийшла заміж. Я ж зі своїми поглядами на життя шукати собі чоловіка не поспішала. А потім, коли зустріла, то зрозуміла, що компроміси у житті – досить гарна ідея.

Мій чоловік любив і цінував мою незалежність та правдивість. Він і сам був такий. Тому начальство не хотіло підвищувати йому зарплату, переводити на вищу посаду, тощо. Бо там потрібні хитрі й покірні.

Тому ми так і жили – бідно, але принципово. А потім народилася Соломійка і жити стало зовсім туго. Грошей не вистачало, знайомі, з якими ми спілкувалися по молодості, зникли. А моя сестра не хотіла мати зі мною справ, хоча іноді нам все ж таки доводилося спілкуватися.

А коли Остап, мій чоловік, зліг з недугою, я думала, що життя нашої родини просто скінчилося. Дочці було 6 років всього і вона, хоч ще й дитина, якось все розуміла. Постійно цікавилася, як у тата справи. Допомагала мені, не забуваючи про навчання, ми рано віддали її у підготовчий клас у школі. У 3 роки Соломійка вже вміла читати, а в 5 добре рахувала і навіть почала писати.

Ось в той не простий час я і наважилася на цей вчинок, бо іншого вибору просто не мала! Спекла в ту далеку суботу улюблений торт сестри і в неділю після служби в храмі пішла до Валі просити грошей.

Я прийшла до сестри, поділитися своєю ситуацією, розповісти про успіхи доньки і про те, яке лихо трапилося з її батьком. Але моя сестра не виявила до цього всього жодного інтересу. Я розумію, конфлікти у сім’ї. Але хіба це привід зовсім мене не вважати за родичку?

Я тоді хотіла позичити в неї гроші на лікування, але я отримала відмову. Жорстко, чітко і без зайвих емоцій. Валентина чудово навчилася бути актрисою: з чоловіком вона була дуже ласкава і потурала всім його примхам. Не дивно, адже він мав хорошу роботу і приносив гроші в будинок, поки його дружина сиділа вдома і ні про що не турбувалася.

Зі мною вона в ту зустріч була дуже холодна. Її не хвилювали мої проблеми і вона навіть трохи зловтішалася, згадуючи про те, якими ми обидві були раніше. І що тепер я мала переступати через свої принципи, заради того, щоб «клянчити» у неї якісь подачки.

“А що я можу зробити? Це гроші не мої, а чоловіка. Ти краще піди та попроси у своїх друзів, ви ж так дружили. Вони тебе точно виручать”, – сказала мені рідна сестра.

Остапа ми так і не врятували. Після його відходу наше з дочкою життя стало ще важчим. Дякую батькам, вони мені тоді трохи допомогли фінансово. Тож я змогла піти на курси та вивчитися професії, яка згодом виявилася дуже актуальною.

Не брехатиму, вивчати професію з нуля, та ще й у моєму віці, нелегко. І плюс Соломійка, її теж треба утримувати, хоч я й не можу згадати жодного дня, щоб була хоч якось розчарована донькою.

Час йшов і ми обидві старалися кожна по-своєму щосили, щоб вирватися з цього кола бідності. І в якийсь момент у нас почало виходити!

Зараз наша сім’я почувається чудово. Я добре заробляю, а гроші, які залишаються, намагаюся вкладати в невеликий, але перспективний бізнес. Соломія вже підросла і зараз навчається на третьому курсі вишу в столиці. На бюджеті, хоча, присягаюся, я готова була оплачувати їй навчання.

Тепер у мене немає проблем з такими питаннями. Тепер я стала іншою і знайти компроміс у будь-якому питанні – це стало моїм кредо.

З сестрою, хоч ви й здивуєтеся, я спілкуюся. Відпустила образу, небо їй суддя, а не я. У самої ж Валентини все не так і добре: якось вона сходила наліво, а її чоловік це помітив. І подав на розлучення, і навіть забрав до себе дітей. А що, є гроші – питання вирішене.

Пощастило Валі, хоч аліменти не вимагав. І переїхала моя сестра назад, до батьків, живе зараз з ними.

Жодних претензій до Валі, як я вже сказала, у мене немає. Ми бачилися кілька разів і я позичила їй невелику суму, просто заради того, щоб вона хоч трохи могла відчути себе знову людиною при грошах. Ні, найкращими подругами ми не стали, але тепер зідзвонюємося і розмовляємо про всяке. Наприклад, про батьків. Нас обох це цілком влаштовує, і я цьому дуже рада.

Шкода лише, що Соломійка свою тітку бачити не бажає. Вона просто не може її терпіти, адже головні її спогади про мою сестру – це те, як вона не допомогла її батькові. Власне, це і вся історія.

І неважливо, що вона її рідна тітка і все то було дуже давно. Що треба вміти прощати, адже краще від конфлікту нікому ще не ставало. Ні, дочка навіть чути не хоче про мою сестру. Каже, якщо побачить Валентину, просто накинеться на неї. Вона в мене у цьому плані досить строга.

Сумно, але що вдієш. Я й сама раніше була такою безкомпромісною. Тільки останнім часом я почала ловити себе на одній дуже неприємній думці. Я і виховувала свою дитину, старалася, щоб вона виросла гарною людиною. У неї завжди було багато друзів.

Але що як гени візьмуть своє і Соломійка виросте такою самою, як і я у її віці? Це може бути і від мене, і від батька? Мені дуже не хотілося б подібної долі для своєї дочки. У нашому світі треба бути гнучким. Сподіваюся, згодом вона це зрозуміє. Аби не було надто пізно! Всім дякую за те, що вислухали, цікаво почути вашу думку.

Джерело