Павло твердо стояв на своєму – не вийде його Надійка заміж за цього пройдисвіта Миколу, не пара він їй. Та й до того, не стане він сватом Михайла, це ж після того, що він зробив, треба з ним за один стіл по-родинному сідати. Надійка плакала, просила маму, щоб та якось вплинула на батька, але мама лише обіймала свою доню, і казала, що все буде добре. Знала Ольга, що чоловік її має такий характер, що вже як що надумав, то його не переконаєш. Та одного разу до Павла прийшла майбутня сваха

Павло твердо стояв на своєму – не вийде його Надійка заміж за цього пройдисвіта Миколу! Не пара він їй. Та й до того, не стане він сватом Михайла, це ж після того, що він зробив, треба з ним за один стіл по-родинному сідати. Ні, не буде цього!

Надійка плакала, просила маму, щоб та якось вплинула на батька, але мама лише обіймала свою доню, і казала, що все буде добре. Знала Ольга, що чоловік її має такий характер, що вже як що надумав, то його не переконаєш.

Не винен Микола, що багато років тому батько його наречену у Павла забрав. Колись вони дружили собі, але закохалися в одну і ту ж дівчину. Оксана мала дивовижну вроду, то й не дивно, що обидва вони втратили голову від її краси, тут вже не до дружби було, коли йшлося про справи сердечні.

Павло першим помітив дівчину, став приділяти їй знаки уваги, але коли познайомив її з своїм найкращим другом Михайлом, той теж втратив спокій. Не міг нічого з собою зробити, закохався дуже, а Оксана йому взаємністю відповіла. Павлу так прямо і сказала, що приглянувся їй більше Михайло, тому вона з ним залишиться.

Михайло з Оксаною одружився, невдовзі син у них народився. А Павло довго не міг забути Оксану, як і не міг пробачити Михайла, та життя на місці не стоїть – приїхала до них в село молода вчителька, от він їй і зробив пропозицію. А невдовзі у них донечка народилася.

Михайло був впевнений, що на цьому ця неприємна історія закінчилася. Та хто ж знав, що доля знову сплутає їхні стежки.

Надійка його в місті вчиться, безліч хлопців біля неї крутиться – вибирай кого хочеш, а вона собі Миколу сподобала, чи то пак – він її, але яка вже різниця? Михайло вже прийняв рішення – за Миколу він свою доньку не віддасть.

Надійка плакала, не знала, що робити, але Микола її заспокоював, що вони обов’язково щось придумають, адже вони ж не в середньовіччі живуть, і мають право самі вирішувати свою долю, навіть проти волі батьків.

В справу втрутилася Оксана, яка сама прийшла до Михайла, і сказала, що їм треба поговорити.

– Ну що, свате, будемо весілля нашим дітям планувати? – запитала з порогу.

Михайло від несподіванки аж заїкатися став.

– Якщо треба… то… ну…

– Ось і добре, що ти не проти. Я буду щаслива вас з Ольгою своїми сватами називати. А що було, Михайле, то вже минуло. Сам подумай – навіщо ворушити минуле? Ти з Ольгою щасливий, я з Михайлом, то давай дозволимо і нашим дітям бути щасливими.

В день весілля Павло гордо вів під вінець свою єдину донечку. Так, зятя він недолюблює, і свата теж, але зате хто буде його свахою!

Таке воно людське щастя – ніколи не знаєш, з ким знайдеш, а з ким загубиш.

Джерело