Я зараз у досить непростій ситуації опинилася. За освітою своєю основною я вчитель німецької мови та спочатку працювала за професією, але потім вивчення іноземної мови в школах змінили на англійську, і я залишилася виходить я без своєї роботи, а відповідно і без доходів своїх.

Деякий час я просто ще перебивалася репетиторством, але потім пішла працювати на місцевий завод, адже вибору, як такого не було. Містечко у нас зовсім невеличке і особливого вибору роботи немає, на жаль, а тим паче для жінки. Тому останні 10 років я ходила на зовсім нецікаву для мене роботу, і як порятунку чекала виходу на пенсію.

І ось цей, можна сказати, довгоочікуваний момент настав: в наступному місяці я виходжу на заслужений відпочинок, після багатьох років невпинної праці і нарешті зможу сидіти вдома і займатися своїми справами, про що мріяла давно. Планую більше гуляти і насолоджуватися життям, як я давно про це мріяла. Але не тільки у мене, як виявилося, були плани на мій заслужений відпочинок.

Просто минулого тижня до мене в гості приїжджав мій син з невісткою та дитиною їх. Так вони вже запланували поїздку в Карпати і хочуть, щоб я няньчила їх трирічного сина, поки вони будуть ніжитися під жарким сонечком та відпочивати біля водички.

Я розумію добре, звичайно, це мій онук і я як бабуся могла б з ним і посидіти, адже я люблю його щиро теж. Але я абсолютно не звикла проводити час з такими маленькими дітьми і це дуже складно для мене в моєму віці.

Та й взагалі, по-моєму, це якось не правильно зі сторони моїх рідних: не встигла я вийти на пенсію і відпочити хоч трішки від роботи відпочити, як вони вже хочуть спихнути свою дитину на мене, причому самі без мене вже все заздалегідь спланували.

Я, правду кажучи, так чекала свого виходу на пенсію, щоб нарешті відпочити, приділити час собі і своїм бажанням. А діти зовсім не думають про мене, їм лише б спихнути на когось свої проблеми, а самі відпочивати будуть вони, бо втомилися, їм важко, бачте.

Коли мій син був маленьким, мені ніхто не допомагав з ним зовсім. Чоловік мій був цілими днями на роботі, а я одна крутилася з дитиною вдома. Про те, щоб батьки посиділи пару годин з онуком, і мови не могло бути, та я ніколи й сама не розраховувала на це.

Я вважала, що ми батьки, а значить і син всюди з нами. Звідки у мого сина такі поняття, що можна ось так просто віддати онука мені на цілий тиждень, розуму не прикладу взагалі до цього всього.

Ймовірно, це невістка його намовила, швидше за все, це вона так сказала. Її батьки майже на кожних вихідних сидять з онуком, як ніби у того немає рідних мами і тата, бо їй так зручно. Так вона вирішила, що і я буду у них на побігеньках постійно, і синові моєму це представила так.

Коли я відмовила їм, то син непривітним тоном почав звинувачувати мене в тому, що я погана бабуся, адже інша бабуся постійно з дитиною сидить.

Чому я замість заслуженого відпочинку повинна сидіти з їхньою дитиною, ще й вони не питали мене нічого, а перед фактом поставили? Я думала вже над тим, що в Карпати кожен день не їздять, і разочок можна було б і допомогти дітям.

А раптом вони потім вирішать, що це в порядку речей і вся моя старість пройде в догляді за онуком? От зовсім не так я собі уявляла вихід на пенсію.

Я думала, що нарешті зможу і сама кудись поїхати відпочити, а якщо вже і залишуся вдома, то точно зможу спати вдосталь, читати та дивитися телевізор, що я заслужила за довгі роки важкої праці. А з онуком, то погуляй, то пограй, то кашку звари. Я вже не в тому віці.

Загалом, я не знаю, як вийти з цієї ситуації, щоб не було ніяких образ. І поганою бабусею бути теж не хочеться, адже люблю їх усіх, і як допомогти, щоб це не ввійшло у дітей в звичку не знаю. Син уже ніби як образився на мене, а мені сперечатися з ними зовсім не хочеться не хочеться.

Хочеться спокійної, тихою старості. Може все ж один раз погодитися і попередити заздалегідь, щоб до мене не зверталися часто? Але не знаю, чи варто так робити. Чи правильно це?

Джерело