В той день Люба йшла по вулиці і сльози рікою текли з її очей, так образливо їй ще не було ніколи – її донька сказала, щоб вона до них більше не приходила, особливо коли у них гості, бо їй соромно за її зовнішній вигляд.

– Мамо, та це пальто напевно ти купила собі ще тоді, як я народилася, його давно пора було викинути. А волосся? Ти що, не бачиш, що воно у тебе геть сиве. Купи собі пачку фарби за 100 гривень, і зроби з ним порядок, – зверхньо зауважила Христина.

Донька не жартувала, вона вважала, що мама і справді має не вельми гарний зовнішній вигляд, тому не хотіла, щоб вона зустрічалася навіть з батьками чоловіка, які, на її думку, були людьми з доволі вишуканими манерами.

Люба ніколи себе красунею не вважала, їй навіть рідний чоловік в свій час жодного разу не сказав, що вона красива. Але жінка на це не зважала, її зовнішність не мала мала для ніякого значення, та й, якщо чесно, у неї і часу для цього не було.

Вона рано стала сиротою, і дуже швидко зрозуміла, що для того, щоб вижити, їй треба бути сильною, а не красивою. Замість того, щоб піти вчитися в інститут, вона влаштувалася працювати на завод. Там і з своїм Павлом познайомилася.

Заміж вийшла, доньку народила. Жили спочатку в гуртожитку, де було місця дуже мало, та й кухня одна на кілька таких же молодих сімей з дітьми.

Хтось тоді Любі порадив, що вона квартиру швидше отримає, якщо влаштується працювати двірничкою. І Люба заради того, щоб отримати свій кут, додатково влаштувалася ще на одну роботу – рано вранці і пізно ввечері вона прибирала вулиці і під’їзди.

Квартиру вони отримали – невелику, однокімнатну, але головне, що свою. Павло тоді наполягав, щоб Люба свою другу роботу кидала, бо йому соромно. Але жінка сказала, що гроші не пахнуть, до цієї роботи вона вже звикла, і їм треба тепер думати про те, як їхню донечку піднімати.

Павло через рік пішов до іншої, а Любі сказав, що йому потрібна красива дружина. Поплакала тоді Люба, але відпустила, бо хіба ж можна втримати чоловіка, який вирішив піти до іншої?

Мала надію, що хоч донечка стане для неї опорою і підтримкою, але Христині пощастило вдало вийти заміж, вона потрапила в доволі заможну родину, а про маму свою і згадувати перестала.

Згадала лише тоді, як народила дитину. Тоді вона стала кликати до себе Любу, щоб та з онуком посиділа, поки Христина вирішуватиме свої справи – піде в перукарню нову зачіску робити, чи на манікюр на дві години.

А ще, Христина любила з подружками по магазинах ходити, поки чоловік на роботі, а дитина вдома з мамою.

Проте, маму свою Христина швиденько відправляла додому, щоб вона не зустрілася ні з зятем, ні з сватами.

Але, одного разу, зять з своїми батьками приїхав додому швидше, і застав у них Любу. Він був щиро радий бачити тещу, тому запропонував їй залишитися і пообідати з ними.

Люба б з радістю погодилася, адже від ранку вона ще нічого не їла, і була дуже голодна, але Христина відповіла за неї, що мама дуже поспішає, і їй треба йти, а пообідають вони якось іншим разом.

А в дверях, коли Люба взувала свої старі чоботи, Христина вже мамі і сказала прямо, що соромиться її зовнішнього вигляду, і щоб вона терміново привела себе в порядок.

Почути таке від рідної дитини було дуже прикро, але Люба завжди звикла бути сильною. Виплакавшись вдосталь, вона вирішила змінити своє життя.

У жінки було відкладено трохи грошей на чорний день, але вона вирішила, що не стане відтепер на нього чекати, а витратить ці гроші на себе.

Люба пішла в перукарню, пофарбувала волосся і зробила нову зачіску. Все своє старе лахміття вона викинула, а натомість купила собі новий, красивий одяг і нове взуття.

Згодом Люба познайомилася з одним дуже гарним чоловіком, вони почали зустрічатися, і у неї було таке враження, що вона знає цього чоловіка все життя.

Щастя було дуже до лиця Любі, від цього вона ще більше помолодшала і розцвіла. Вона наче в казку потрапила з тієї рутини, в якій жила багато років.

Донька про Любу згадала аж через кілька місяців, коли її чоловік загуляв з їхньою нянечкою, і треба було комусь з дитиною сидіти, а Христина вже не довіряла чужим людям. Вона була впевнена, що мама, як завжди, прибіжить, по першому її дзвінку.

Та Люба відповіла, що тепер у неї немає на це часу. І доньку, і онука вона любить, але тепер вона вирішила пожити для себе.

Джерело